Невинність в розплату - Кіра Шарм
Безглузді середньовічні традиції.
Цей шлюб загнав нас усіх у пастку.
Але якщо Багіров не відмовиться сам, батько нізащо не проґавить можливості поріднитися з такою сім'єю!
Що йому кохання? Що почуття?
Звичайно, все це він вважає дурною жіночою примхою. Дурними капризами.
А життя, на думку Рустама Булатова, нашого батька, має ґрунтуватися на кам'яних склепіннях розсудливості.
Та й сім'ї Багірових ніхто в здоровому глузді точно ні в чому не відмовить!
Це ж... Це ж господарі цілої імперії! Некороновані королі! Сірі кардинали! Саме ті, хто й крутить нашу планету, як їм хочеться! Негласно керуючи майже всім ще з кількома родинами такого ж рангу.
Призначають політиків. Змушують усіх виконувати їхні накази по клацанню пальців.
Боже. У що ми вляпались?!
* * *
Алекса не повертається, а я не знаходжу собі місця.
Чорт!
Ну домовилися ж!
Домовилися, що не на всю ніч, а на кілька годин відлучиться!
Батько як у лихоманці.
Підготовка до весілля повним ходом.
А вона...
Вона ніби з котушок злетіла в ці останні тижні!
Жодного разу. Жодного разу за весь час не ночує вдома!
Я вже втомилася її прикривати.
Відповідати батькам з-за дверей її голосом. Прикидаючись втомленою і замученою.
Адже їм постійно! Постійно, щохвилини щось треба!
Запитати, уточнити, в мільйонний раз підігнати сукню і перебрати прикраси! Чорт!
Зате Алекса повзає, як напівдохла муха після своїх нічних пригод.
Щодня все сіріє і блідне ще більше.
Кохання випалює її, як черв'як. Зсередини.
Не захопленість. Лихоманка. З ненормальним блиском в очах і набряклими, до крові покусаними губами.
- Я люблю його, - видихає вона, повертаючись і падаючи, як камінь, на ліжко. - Люблюююююю, Марі! Боже! Щоб цей Багіров провалився! Я ж без нього... Я без нього просто здохну!
Тільки всім наплювати.
Кому поясниш?
Матері, що світиться від щастя і нічого не помічає?
Батькові, який спить і бачить, як ми злітаємо на соціальний Олімп?
Нікому.
Доводиться мовчати. І прикривати Алексу, яка пропадає щоночі.
А що залишається?
Нехай хоч наостанок вдихне свого щастя. Свого життя. Інакше її просто замкнуть у будинку і не випустять доти, доки її не забере чоловік.
- Алекса! Повертайся негайно!
Довелося самій вилізти у вікно вночі і перелізти через огорожу, щоб додзвонитися сестрі. Ну, на щастя, мене ніхто не запідозрить. Якщо когось зустріну, поясню, що теж, як і всі, дико нервую перед весіллям і не можу заснути, ось і вийшла прогулятися.
- Багіров має вранці приїхати в місто. Ти мене чуєш?! Він цілком здатен одразу заїхати до нас! І якщо ти в цей час почнеш влазити у вікно...
- Може, й на краще, - ледь не матюкаюся, чуючи її млявий голос. - Побачить, що наречена його негідна. Шастає ночами. Відмовиться.
- Батько тебе вб'є. Нас обох уб'є, Алекс. Повертайся!
Я ледве стримуюся, щоб не накричати.
- Чи не занадто пізній час для прогулянок?
Тільки встигаю вимкнути телефон і заховати в кишеню, як у спину різко б'є суворий владний голос.
І, нехай я чула його раз у житті, цього достатньо, щоб упізнати навіть через мільйон років.
- Пане Багіров, - розвертаюся на тремтячих ногах.
Тут же обшпарює поглядом.
Забирається ним під накинуту сукню.
Гаком захоплює хребет. Так, що в одну мить мене починає трясти.
- Називай мене Бадрид, - він близько. Занадто близько.
Один крок, і ось його дихання вже обпалює моє й без того палаюче обличчя.
Очі пропалюють.
Почуваюся, як злодюжка на допиті.
Хоча...
Я й так мало не попалася. А його погляд свердлить гірше за рентген.
- Адже ми вже майже сім'я.
__________________
