Невинність в розплату - Кіра Шарм
***
- Я! Тебе! Просила!
Шиплю, коли Алекса, вже на самому світанку ввалюється у вікно.
Чорт, та вона зовсім голову втратила! Адже вже майже зовсім день!
Досі ніби в лихоманці. Ні на хвилинку так і не змогла заплющити очей.
- Багіров у місті! Надіслав повідомлення, що приїде на сніданок! Алекса! Увесь будинок половину ночі на ногах! Тебе всі! Тебе будь-хто міг помітити! Ти взагалі розумієш!
- О, Боже. Мері. Не кричи. Чорт. Я така нещасна.
Сестра просто падає поруч зі мною на ліжко. Обхоплює руками плечі. І починає ридати. Голосно. Судорожно. У голос.
Уся злість на неї змивається шоком. Ніколи. Ніколи я не бачила Алексу такою!
- Алекс. Ну перестань.
Обіймаю її плечі, що здригаються.
- Ну... Усе налагодиться... Може, він не такий і монстр... Ну...
- Ти не розумієш. Я його люблю! Кохаю, Марі! Я не можу! Я краще здохну, ніж буду з іншим! Я... Він усе моє життя! Усе! Розумієш! Я не вийду за Багірова! Я щось із собою зроблю! Я не можу! Не хочу! Маааарііііііііііі! І він же! Він же теж мене тааак любить! І ми... Ми могли б бути щасливі! Щасливі, розумієш, якби не цей проклятий...
- Тсссссссс. Тихо, Алекса! Ти з глузду з'їхала! Якщо батько почує...
- Люба, - мама стукає в кімнату. - Бадрид скоро приїде. Збирайся. Не можна змушувати чекати дорогого нареченого.
- Я повішуся, - приречено видихає Алекса. - Я точно повішуся, Марі! Або збожеволію!
- Не можна. Так не можна, - вожу руками по спині, намагаючись заспокоїти. - Нам треба вставати. Треба, Алекс! І ти маєш зараз виглядати хоча б як людина!
- Навіщо? Ну і нехай. Нехай побачить таку. Запухлу. Зарплакану. Може, ще відмовиться.
Ох, ні.
Слово предків для нього непорушне. Сподіватися нема на що. Просто немає сенсу.
Але я тільки киваю, погладжуючи Алекс по голові. Інакше її зовсім зірве на істерику. І нам ох, як не поздоровиться!
____________________
