Невинність в розплату - Кіра Шарм

Щоразу пропалював мене. Вдаряв льодом і полум'ям. Так, що розчинялися губи і я завмирала. Не в силах навіть зробити ковток води.

   Відбиваючись у животі. Під шкірою. Під ребрами. Щоразу, коли чорні пекучі очі зупинялися на моєму обличчі.

   Змушуючи горіти.

   Завмирати.

   Відчувати, як усередині розповзається щось чорне.

   Похмуре. Тягуче.

   Змушує ціпеніти, а після оглушливо заводить серце так, що воно починає битися десь у горлі. Вискакуючи назовні.

   - Радий познайомитися, Маріїі, - його голос впився всередину. У шкіру.

   В'язкою хвилею, як гаряча смола.

   Оксамитовий. Низький. Трохи хрипкий. Тягучий.

   Роз'їв якісь пори. Обплів павутиною. Липкою. Хворобливою.

   І пальці вдарило струмом, коли доторкнувся. Ледь-ледь. До самих кінчиків, на прощання.

   Так, що цей струм вистрілив у п'ятах. Пронизав усе нутро.