Невинність в розплату - Кіра Шарм

* *

   - Сподіваюся, ти виспалася.

   Руки Багірова лягають мені на спину.

   Проводить знизу вгору.

   Повільно. Тягуче.

   Просто ковзає подушечками пальців.

   А мене майже підкидає. Б'є струмом.

   Від запаху, такого терпкого. Потужного. Чоловічого. Від голосу. Від того, як заплітається у волоссі й обпалює вухо його дихання. Його низький глибокий голос.

   Це безумство. Я просто млію. Від того, що він просто стоїть поруч і злегка мене торкається.

   - Чи думала всю ніч? Про мене?

   Голова обертом. У мізках окріп.

   Із задоволенням би втекла, але так не приймають гостей. Тим паче, нареченого сестри.

   - Я...

   Не знаходжуся з відповіддю і ледь не впускаю вазу, яку несла в зал, коли біля дверей з'являється батько. Здивованими очима дивиться на Багірова, який торкається мене.

   - Мені потрібно йти. Вибачте, - бурмочу, користуючись можливістю і тікаючи.

   Алекса сидить за столом, як на похороні. Мовчки опустивши очі в тарілку і щось у ній колупаючи.

   Батьки рятують ситуацію. Намагаються розговорити гостя.

   Але він ніби не бачить. Не чує.

   Невідривно пропалює весь сніданок мене очима.

   Я просто фізично відчуваю тяжкість його погляду. Так сильно, що дивуюся, як іще здатна утримувати прибори.

   Він просочується під шкіру. Викликає ураган. Пожежу. Вибух. Знову і знову. Хвилями. Такими, що дихати важко. Неможливо.

   А якщо він не залишить мені вибору?

   Зараз відправиться говорити з батьком? Спитає хтось моєї думки? Чи вирішать усе за мене?

   О Боже.

______________