Щоденник Ніни - Рін Фольк

У найближчі після неприємного випадку вихідні вони з Гранітом вирушили до будиночка, що полюбився Ніні, на березі лісового озера. Поїздка, як завжди, вдалася на славу. Там Ніна завжди почувала себе щасливою. Максим дедалі частіше вимикав телефон, коли вони були разом, щоб ніхто не завадив їм насолоджуватися одне одним.

Поверталися вони пізно ввечері: задоволені та відпочилі. Граніт більше не приховував їхніх стосунків і залишав автомобіль прямо біля вхідних дверей. Але цього разу довелося пригальмувати біля крамнички. Сидячи в машині, Ніна не відразу повірила в те, що побачила завдяки ліхтареві прямо біля книжкової крамниці. На вітрині красувався напис: «Бордель. До ваших послуг висококласні повії».

Ніна притулилася обличчям та долонями до скла. Ридання рвалися з її горла.

Максим голосно вилаявся та одразу ж комусь зателефонував. Ніні підходити до крамниці заборонив. Провів у будинок, залишивши біля дверей, уважно оглянув квартиру і лише тоді допоміг їй роздягнутися. У Ніни тремтіли руки, а говорити вона взагалі не могла. Граніт цілував її долоні, обличчя, щось говорив, заспокоюючи, але Ніна все одно тремтіла.

— Ти можеш залишитись ненадовго одна? Я поліцію до крамниці викликав. Потрібно з ними побалакати. Даремно я охорону на два дні зняв.

Ніна вчепилася в чоловічий светр.

— Не йди. Будь ласка.

Продовжуючи обіймати її, Гранін зробив ще кілька дзвінків. За десять хвилин у квартирі з'явилися Євгенія Іванівна, незвично розпатлана та захекана, і вже знайомий на вигляд чоловік з охоронного агентства. Він часто чергував біля книжкової крамниці.

— Ніно, хороша моя, кохана, я ненадовго, обіцяю. Євгенія Іванівна погодилася скласти тобі компанію, а охоронець посидить біля дверей. То як?

Ніна розуміла, що це необхідно, але розчепити пальці виявилося важко. Вона змусила себе. Кивнула:

— Іди.

— Слово честі, повернуся так швидко, як тільки зможу.

Ніна знову кивнула та сіла в куточку дивана, поклала руки на коліна.

Побачивши її в такій позі, Максим знову вилаявся і пішов, а Євгенія Іванівна почала заварювати чай і, що важливо, тараторила щось про своїх родичів. Розумна жінка жодним словом не обмовилась про проблеми Ніни.

Незабаром у її руках опинилася чашка з гарячим солодким чаєм, а поруч, прямо на дивані, вазочка з печивом. Не змовкаючи, жінка віднесла ще одну чашку охоронцю, а потім улаштувалася поблизу напарниці на стільці.

Ніна майже не чула байок Євгенії Іванівни, але намагалася не згадувати про брудні слова на вітрині улюбленої крамнички, а ще не думати про те, що на неї чекає в майбутньому.

Віталіна не кидала слів на вітер. У тому, що зіпсоване скло та репутація, а ще ганебні написи — справа рук дружини Граніта, Ніна навіть не сумнівалася. І нехай написані вони не випещеними пальцями Віталіни, саме з її портмоне або платіжної картки виконавець отримав свій гонорар.

Ніна стрепенулась, коли повернувся Граніт. Він подякував Євгенові Іванівні, пообіцяв їй подвійний оклад та премію, якщо вона погодиться попрацювати за Ніну у найближчі десять днів. Жінка погодилася, не роздумуючи. Побажала їм доброї ночі, і охоронець, що затримався, за дорученням Максима провів її додому.

Максим швидко роздягнувся, кинув речі в крісло, що стояло поруч, влаштувався на дивані та посадив Ніну до себе на коліна. Огорнув своїм теплом і притулився підборіддям до жіночої голови.

Ніна притулилась обличчям до чоловічих грудей.

— Що тепер буде? — запитала про те, про що не могла не запитати.

— Не думай про це. Я все влаштую.

— Не можу не думати, — зізналася Ніна. — Навіщо я тільки завела бісів Щоденник?

— Шкодуєш, що зв'язалася зі мною? — втомлено, навіть сумно поцікавився Максим.

— Ні, — похитала головою Ніна. Поцілувала чоловічі груди. — Ні. Просто мені дуже страшно. Що ще вигадає Віталіна?

Граніт не відповів на складне запитання. Натомість несподівано повідомив:

— Знаєш, про що я подумав, коли вперше увійшов до книжкової крамниці?

— Про що ж?

— Що ніколи не зустрічав такої затишної жінки. Від тебе віяло домашнім теплом.

— Вигадуєш. Зізнайся, — не повірила Ніна, але впіймала себе на тому, що посміхається.

— Правду кажу. Як тільки ти сказала: «Чим можу допомогти?», в голові одразу промайнуло: «Моя. Саме така, як я шукав». А коли почав читати твій Щоденник, не з'явитися вже не міг. Ти ніби зверталася до мене, коли його писала.

Ніні не вірилося, що вона чує все це наяву.

— Можливо, все так і було. Можливо, я передчувала, що ти ось-ось увійдеш у моє життя. І страшенно страждала, коли дізналася, що ти невільний. А коли ти почав говорити про презервативи, я вже шкодувала, що я не зможу носити твоїх дітей.

— Знаєш, я ж здогадувався, що ти можеш завагітніти. Можливо, підсвідомо прагнув цього, обманюючи тебе і себе уявним захистом. Тільки в тебе я дозволив собі заходити без гумки.

Навіть так? Але чим це може допомогти зараз.