Щоденник Ніни - Рін Фольк

«Мою жінку! Мою!»

— А я подумала про інше.

— Ну і?

— Що б сталося, якби першим Щоденник прочитав не ти?

У Максима сіпнулася щока. Він тицьнув пальцем у Нінину голову.

— Навіть не думай про це. І мені не нагадуй. Я перший. Для тебе — у всьому. Зрозуміла?

— Зрозуміла, — відразу погодилася Ніна.

Хіба вона проти?

Максим зателефонував до поліції, потім висунув ящик під прилавком, лаючись, досліджував вміст, опісля замовк. Повернувся до Ніни з бинтом, якимсь лосьйоном, мабуть, Євгенії Іванівни, та…

— Це чиє? — на долоні Граніта лежав експрес-тест, а очі свердлили жіноче обличчя. — Відповідай, не роздумуючи.

Що ж, Євгенія Іванівна за віком не надто підходила.

— Моє.

— Коли планувала повідомити?

Цей звинувачувальний погляд... Що б було, якби він зустрів її з випираючим животом?

— Не знаю. Тільки сьогодні купила. Точніше вчора.

— Тоді нехай.

— Не питатимеш, як усе це…

— Наче я не знаю. — Максим відірвав шматок бинта, намочив у лосьйоні та почав прикладати до садна. На невдоволені звуки відповів: — Потерпи трохи. Народжувати болючіше.

«Ото заспокоїв».

— Це ще не скоро.

— Шкода

— Це ще чому? — не зрозуміла Ніна.

Максим підійняв її та разом з нею сів на стілець. Притиснув до себе.

— Неповоротких жінок легше вмовити.

— Це ти про що?

Ніна хотіла обернутись, але Граніт не дав. Влаштував руки на її грудях. Ласкаво попестив.

— Хочу тебе, сили немає терпіти. Але зараз поліція приїде.

Максим знову одягнув на Ніну піджак, але його руки пробралися під одяг і продовжували пестити змучене тіло. Ніні здавалося, що своїми дотиками Граніт лікує її рани.

«Пильність не втрачай. Бо люди у формі можуть стати мимовільними свідками іншої битви — любовної».

— Я запитала.

— Завтра куплю нам будинок.

— Житимеш у ньому сам.

— Продовжуємо сперечатись? Не хочеш про нас, подумай про дитину.

— Ти можеш допомагати й без спільного проживання.

— І без сексу?

— Граніт!

— Я чоловік. Ти знаєш мої апетити. Не хочу знову шукати тимчасову платну заміну, як це робив до тебе. Та й не потрібний мені ніхто. Тільки ти. Невже змусиш мордуватися? Ти не така. Ти добра.

«Як можна на такого сердитись? А ось на інших жінок у його житті…»

— Не хочу нічого знати про твої… стосунки на стороні!

— Заспокойся. Тобі не можна нервувати. — Чоловічі пальці проникли між її стегон. Ніна спробувала стиснути ноги, але було пізно. Магія почала діяти. Буквально пів години тому її намагалися зґвалтувати, але варто було Максиму торкнутися її... Вона ненормальна, і стурбована. Але лише з Гранітом. — Погодься, що цей бік наших стосунків потрібний тобі не менше, ніж мені. Не треба соромитися. Це природно. Особливо між людьми, що кохають.

З цим не посперечаєшся. Та й Максим бачить, що з нею відбувається.

«Що це він видав наприкінці?»

— Ти хочеш сказати…

Ніна боялася вимовити те, що малося на увазі.

— А навіщо я, на твою думку, тут? Чому вкотре вмовляю вперте дівчисько?

— Але ж у тебе були… інші. І ти з ними… задоволений.

Вона сподівалася, що без почуттів.

— Товарно-грошові стосунки. У різних місцях, щоб не світитися вдома.

— Михайло може донести твоїй дружині, що ти… зі мною…

— Вона знає, що я — не євнух.

— Але може бути скандал!

— Їй начхати на скандал. Тобто вона, звичайно ж, покричить на кожному кутку, тобто поскаржиться подругам і родичам на невірного чоловіка. Але потім «милосердно» вибачить мені й купить собі чергове кольє, цього разу з танзанітами.

«Отже, розлучення не передбачається».

— Я не готова жити з тобою без жодних зобов'язань.

— Я не відмовляюся від зобов'язань.

— Ти розумієш про що я кажу.

— Ніно, ти ж знаєш...

— Ні. Я житиму у власному будинку і працюватиму в магазині. Але... ти можеш заходити в гості.

— Яка ж вперта! Гаразд, поки що так.