Щоденник Ніни - Рін Фольк

Коли з'явився патруль, Максим діловито розповів поліціянтам про те, що сталося. Про Щоденник і любовний зв'язок з Ніною, звичайно ж, промовчав. Як Ніна і побоювалася, патрульні одразу поставили резонне запитання про те, що в книжковій крамниці робив Граніт.

Ніна очікувала, що чоловік скаже, ніби з'явився, щоб купити книжки. У разі потреби Євгенія Іванівна могла підтвердити, що Максим тут частий гість. Але Граніт повідомив дещо, що змусило Ніну здивуватись і навіть насторожитися.

— Крамниця — моя власність. Тому маю право перебувати тут, коли забажаю.

— Безумовно, — негайно погодився чоловік у формі, який складав протокол. — Тоді жінці дуже пощастило. — Патрульний кинув на Ніну черговий пронизливий погляд, і та укуталася в піджак щільніше. — Громадянко, заяву про напад писати будете?

Ніна зиркнула на Граніта. Якщо вже пообіцяла…

— Буду.

Максим міг би й зізнатися, що купив крамницю. Стільки можливостей було. Чому промовчав?

Тим часом поліціянт простягнув Нін аркуш паперу. Поцікавився:

— Адвокат у вас є?

— Є, — відповів за неї Граніт. — Мій юрист уже в дорозі. Він проконсультує постраждалу. Тоді й обидві заяви напишемо. А ви поки що місце події гарненько огляньте.

— Оглянемо, опишемо, сфотографуємо. Не турбуйтесь, пане Граніт.

Патрульний звертався до Максима з помітною повагою, як до великої шишки. І на Ніну поглянув шанобливіше, коли дізнався, що нею опікуватиметься адвокат відомого бізнесмена. Дивним здавалося інше: Ніна не ставилася до Максима як до представника вищої касти. Вона просто кохала його разом з усіма його перевагами та недоліками. Можливо, причина в тому, що Ніна бачила цього пана без штанів?

Почервонівши від власних думок, Ніна засовалася на стільці та скривилася від болю. Їй хотілося якнайшвидше опинитися в ліжку. Після душа, звісно.

Граніт, мабуть, відчув її стан, бо відразу підійшов і шепнув:

— Потерпи ще трохи.

— Хочу додому.

Пролунало це по-дитячому, але Ніна надто втомилася, щоб добирати слова.

— Може, поїдемо до якогось готелю? Чи боїшся налякати свою господиню?

Як же прикро, що Михайло зіпсував чудові спогади про готель! Тепер на будь-якого портьє Ніна дивитиметься з підозрою.

— Вона до того часу засне. Та й сьогодні з мене не найприємніша... партнерка.

— Нам не обов'язково займатись… цим, — тихо зауважив Максим. — Ми можемо просто спати в одному ліжку. Не забувай про Михайла. Невідомо, куди він вирушив. Може прийти до тебе серед ночі. Або будь-якого іншого дня. Мені буде спокійніше, якщо я за тобою нагляну.

— А як же тітонька?

— Мій адвокат організує їй охорону.

— У такому разі й мені…

— Ніно, ти обіцяла більше не сперечатися зі мною.

— А ще мешкати у своєму домі.

— Гаразд, — несподівано погодився Граніт.

Нарешті з’явився адвокат, і справи пішли швидше. З формальностями закінчили в найкоротший термін. Патрульні поїхали, а Граніт продовжив шушукатися з юристом. Несподівано до магазину прийшов ще один чоловік і одразу включився в розмову. А через пів години Ніна стала власницею будинку разом з книжковою крамницею.

Граніт подав їй ручку та наказав підписати якісь папери. Ніна підписала, не читаючи. А потім адвокат та нотаріус привітали її з чудовим подарунком. Лише тоді Ніна придивилася до тексту.

Мабуть, по її обличчю помічники Граніта зрозуміли, що зараз вдарить грім, бо швиденько змилися, підхопивши свої шкіряні портфелі.

— Що ти собі дозволяєш! — підхопилася з місця Ніна. Вона збиралася порвати документи, але Максим устиг вирвати їх з жіночих рук і сховати за спину.

— Будь ласка, не кричи. Це нічого не змінить.

— Я нічого в тобі не просила, і подарунок не приймаю.

— Вже прийняла.

Ніна підскочила до Граніта і вдарила його по грудях.

— Ти мене обдурив!

— Не зовсім так. Дещо приховав.

Ніна намагалася обійти чоловіка, щоб дістатися паперів, але він повертався разом з нею.

— Я подарую цей будинок комусь іншому. Ні, краще продам і поїду звідси якомога далі!

— Не вийде.

Ніна наступала, а Граніт задкував. Збоку це, мабуть, мало кумедний вигляд, але їй було не до сміху.

— Це ще чому?

— Ти не можеш нічого вдіяти з цим будинком. Права такого не маєш. Так складено документи.

— А хто має це право?

— Тільки наша дитина.

Ніна зупинилася. Її ніби покинули всі сили. Вона забула, що вагітна.

— Так не чесно. Я нічого не хотіла від тебе. Крім тебе. І дитини.

Максим, певне, зрозумів, що вона змирилася. Принаймні рвати документи не планувала, бо обійняв її та притиснув до себе. Ніна опустила голову на його груди. Схлипнула.