Ти нікому не розкажеш - Олекса Мун (Alexa Moon)

Хлопця застаю біля вікна. Від образу багатія який живе на широку ногу нічого не лишилося. Зараз, на ньому красуються сорочка та штани. Справжній офісний робітник.

Несподівано.

У кабінеті пахне кавою. Джерело дивовижного аромату, знаходжу на столі. Біла чашка димиться біля непомітного вежі темно-синіх тек.

Коли він усе встиг?

Або, може, під столом у нього заховано кілька слуг. Вони, читаючи думки господаря, автоматом виконують запрограмовані дії?

Неважливо. Мене це не має стосуватися.

— Хвилину! — вимовляє господар кабінету.

Поглянувши на мене через плече, він повертається до вікна, розглядаючи там щось.

Антураж ювелірної крамниці, упереміш із зовнішнім виглядом Валентина та скрупульозністю Світлани, навіює на те, що тут зібралися серйозні люди, які люблять свою роботу та дуже поважають її.

Мені б теж хотілося не відставати від них, і поводитися гідно. Вибратися з цієї трясовини під назвою «офіціантка у дешевому кафе».

— Ну добре, — невдоволено промовляє Валентин Леонідович та повертається до мене. Впивається поглядом в обличчя і моя спина вирівнюється сама собою. Чомусь я починаю нервувати. За секунду перетворююся на оголений нерв.

— Софіє, — хлопець займає своє крісло та кладе руки на стіл, переплітаючи пальці. — Почнемо. Стажування триває два тижні. Після, якщо всіх влаштовує робота, тебе приймуть до штату. Перед тобою лежить наша стандартна форма, — вказує на листи формату А4, —  Ознайомся з нею та запам'ятай. Всі питання по роботі задавай Світлані. Вона компетентний співробітник із пристойним досвідом роботи, тому можеш розраховувати на її допомогу. Все ясно?

— Так, — швидко пробігаюсь по чорних рядках на білих листках.

— Наприкінці вкажи адресу проживання батьків чи інших родичів. Ця адреса обов'язково перевіриться...

— Навіщо? — здивовано дивлюсь на нього.

— Потім, якщо ти раптом надумаєш щось вкрасти та втечеш, — нахиляється до мене та продовжив серйозним тоном, лякаючи: — відповідальність понесуть близькі.

— Я не збираюся нічого красти! — під тиском зелених очей, здивування перетворюється на переляк.

— Чудово! — виймає ручку та кладе на договір. — Пиши.

З кабінету виходжу із неприємним осадом. Заспокоюю себе тим, що це банальні запобіжні заходи. Поганих - багато. Але, ось це його: «Наприкінці вкажи адресу місця проживання батьків чи інших родичів… Справжню адресу… Вона обов'язково перевіриться…».

Зовсім вибило з колії, легко розчинивши весь піднятий настрій.

Щільно прикривши двері, що ведуть у підсобні приміщення, завмираю побачивши в центрі залу темну фігуру.

Аріс ухиляючись, прискіпливо оглядається, а коли його погляд зупиняється на мені, хлопець недобре хитає головою.

Несподівано позаду мене відчиняються двері та, за спиною з'являється Валентин Леонідович.

Мій ступор не залишається непоміченим для двох хлопців, але Аріса швидко відволікає Світлана, яка раптом вирішила, що він потенційний покупець, а Валентин Леонідович проходить повз, прямуючи до стійки адміністрації залишаючи мене одну, згущуючи невидимі хмари хвилювання над моєю головою.