Ти нікому не розкажеш - Олекса Мун (Alexa Moon)

— Ким ти хотів стати у дитинстві? — я лежу на його грудях й ковзаю пальцями вздовж преса. Щоразу посміхаюся, коли ненароком зачепивши шкіру нігтиками, він ледве помітно сіпається.
Якщо Аріс боїться лоскоту — це дуже мило.

— Хотів перестати боятися… — задумливо промовляє хлопець. Він гладив мене по спині, а після озвученої відповіді завмер. Напружився.
Відчувши напругу, що спалахнула, завмерла і я. Адже й подумати не могла, що за моїм безневинним питанням піде таке одкровення.

— Розкажеш? — обережно. Дивлюся на нього з-під вій, оцінюючи емоційний стан. А раптом це болюча  тема, а я ріжу відкриту рану?

— Чому б і ні? Пройшло багато часу. Тим більше я обіцяв відповісти на будь-які твої запитання.

Сповзаю з оголених грудей і, підперши руками підборіддя, уважно дивлюся на хлопця. Прискіпливо розглядаючи його зовнішність. Зараз цей крихітний шрам на щоці біля носа вже не здається таким загадковим. Зараз я боюся почути, що це наслідок рукоприкладства. Інші варіанти на думку не спадають.

— Тут, в принципі, та й розповідати нема чого… — Аріс крутиться на місці та підтягнувши подушку вище до узголів'я, спирається на неї спиною.
Розглядає свої руки. Стискає та розтискає пальці. Особливу увагу приділяє засохлим скоринкам на збитих кісточках.

— В одному я впевнений: мені в тисячу разів пощастило, ніж Карпу. Його вітчим, з яким мама прожила тривалий час, до зустрічі з моїм батьком – справжнє зло. Мені не пощастило з ним зустрітися, але цей мовчазний страх про існування людини, про яку будо категорично заборонено згадувати, іноді мене накривав. Він був як той монстр, яким у дитинстві лякають неслухняних дітлахів… лише з однією вагомою відзнакою: вітчим Карпа був справжнім, живим. Він міг з'явитися будь-якої миті та завдати болю.

Зі своїм батьком я теж, до речі, не особливо знайомий, але ми не ховалися від нього пів життя, боячись, що він знайде нас. Мій батько пішов сам, не витримавши нашої матері. Ні, я не звинувачую її ні в чому. Просто жінка не вміла обирати чоловіків. Все моє дитинство пройшло у страху, у численних переїздах. І єдине, чого я хотів це — перестати боятися. — Замовкає.

Відповідь Аріса була ухильною. Але я не хочу докопуватись до істини. Йому ще боляче чи ніяково від спогадів. Мені страшно від того, яким було його дитинство, фантазія біжить поперед мене. І якщо зараз це все, що він здатний розповісти про дитинство, я не стану на нього тиснути, вимагаючи деталей.

Він знову відкрився для мене з нового боку. Пустив промінчик світла в темну таємничої душі. Скільки ще приховано під товщею мороку? Мені не терпиться це дізнатися. Мене нічого не зможе відштовхнути від нього, навпаки, з кожною новою порцією інформації, я прив'язуюсь до нього ще більше.

Це має насторожувати... але не зараз...

Зараз я хочу його відволікти від тієї безодні спогадів у яку сама штовхнула.

Тому, не порушуючи мертвої тиші, що затяглася, пірнаю рукою під біле простирадло та ковзаю вниз по животу.

— Ти що робиш? — смикається як від вогню. У темряві його очі блиснули небезпечним мерехтінням. Вигнув брову, Аріс незрозуміло дивиться на мене.

Усміхаюся. Не вимовляю жодного слова. Не знаю, що зі мною? Безперечно в мене хтось вселився.

Вивільнивши руку зі слабкої хватки, відповзаю назад. З головою пірнаю під простирадло, мостячись між розсунутих ніг.

Аріс негайно зриває з мене простирадло та дивиться небезпечним поглядом, як я опускаюся до налитого збудженням члену.

— Ти впевнена? — підіймається на ліктях та пальцями однієї руки, заривається у світле волосся.
П'яна невідомими почуттями, притискаюсь як кішка до його руки, вбираючи ласку.

— Я до того, що не зможу відмовитись, — стискає щелепу, пильно розглядаючи мене, шукаючи хоч найменшого натяку сумніву. — І зупинитись теж. — Збирає моє волосся в кулак.

— Я хочу цього… — вимовляю пересохлими губами та відразу облизую їх. — Ти зможеш зупинитись, я знаю це!

Опускаюсь ще нижче і, не відриваючи очей, проводжу язиком по всій довжині, ніжно всмоктуючи голівку.

Аріс валиться на подушку, шумно вдихаючи повітря крізь зімкнуті зуби.

— Блядь! — шипить, коли мої губи стуляються на члені, вбираючи його настільки, наскільки у мене це виходить. Довжину, що залишилася, охоплюю долонею.

Внизу живота прострілює власне збудження. Ніколи б не подумала, що я так заведусь від подібного. Це мій перший досвід.

Я завжди вважала, що подібні ласки це щось брудне і мерзенне. Огидне. А виявилося навпаки. Все залежить від людини та від власного бажання, а не примусу та якогось ефемерного почуття «боргу».

Коли, ти за власним бажанням хочеш опуститися «на коліна» — це приносить задоволення обом.

З Арісом будь-яка близькість подібна до розряду струму. Іскри проносяться тілом. Не важливо, що задоволення зараз отримую не я. Хоча я отримую. Його збите дихання та приглушений стогін, ось де приховується справжній кайф.

Руки хлопця оживають. Він відтягує моє волосся, гладить плечі, спину. Злегка підвівшись корпусом, його рука ковзає вниз по хребту. Ребро долоні проходить між сідниць, і пальці несподівано вриваються в розпалене лоно, де вже непристойно волого.

Відчувши його пальці в собі, гублюся. Прикушую зубами налитий член, чуючи над головою шипіння.

— Що… що ти робиш? — тремчу від натиску його проникливих пальців та підіймаю голову вгору. Я настільки збуджена, що чується хлюпання.

— Продовжуй! — стирає слину з моєї нижньої губи та обхопивши потилицю, знову опускає до члена.

Обхоплюю губами голівку та продовжую. Але не можу зосередитись на його задоволенні, тому що власне не дозволяє нормально дихати.

Обхоплюю член рукою і здригаюся, коли неслухняні чоловічі пальці легенько вдаряють по клітору, розносячи струм по тілу. Тіло вкривається мурашками.

Чорт… що він робить? Я зараз вибухну швидше, ніж він.

Прискорюю темп, не забуваючи при цьому пестити язиком голівку. Посмоктую її. Ковзаю гострими зубками. Відчуваю, як від сильного збудження, його член сіпається, стаючи ще твердішим.