Поза законом - Олена Федорова

     Відваливши пристойну суму першому водієві, що трапився йому на міжміській трасі, Дмитро замість півтори години в дорозі, прибув в область за годину. Весь цей час серце в нього при кожному пульсовому поштовху гуло, мов молот у кузні. Він боявся, що не доїде живим.

     Подумки підганяючи трамвай дорогою до автовокзалу, він був готовий вже вискочити і побігти сам, коли вони несподівано затихли на переході.

     Махнувши своїм, зовсім не поліцейським посвідченням на прохідній, він увірвався на територію лікарні, де йому перегородила шлях огрядна медсестра, яка заявила, що час відвідин уже завершено.

     Дмитро зчинив шум і домігся прийому у чергового лікаря. Той, познайомившись із колегою, підтвердив, що у його відділенні перебуває дівчина, схожа за описом, із втратою пам'яті.

- А хто її привіз сюди? - запитав Ульяш.

- Її доставили з місця події з іншим поліцейським, але той загинув.

- Це – точно вона! Це – Лола Варта! Пустіть її до мене. Вона моя підлегла. І колега – судмедексперт. Я, хоч зараз, упізнаю її.

- Так, зачекайте. Ви спершу подивіться на неї, - засміявся лікар.

     Дмитро схопився.

- Ходімо!

     Лікар дав Дмитру халат і повів у відділення. Це таки була суто ментівська, тобто поліцейська лікарня. Ось чому він не міг її знайти. Звичайно, адже вона була там, де її не мало бути апріорі! А керівництво обласним бюро теж було гарненьким! Навіть, і не намагалося знайти свою співробітницю! Негідники!

     Хлопець автоматично йшов за черговим лікарем коридором і боявся, що в палаті опиниться не вона. Інша дівчина. Яка поліцейська. Тоді він більше не винесе цього!

     Лікар на хвилину зупинився щось сказати постової медсестри. Ця мить здалася молодику нестерпною. Серце в нього билося так, що він через це не чув жодних інших звуків.

- Яка палата? - майже заїкаючись від хвилювання, ледь видихнув він.

- Десята, – відповів лікар, продовжуючи розмову.

     Ульяш кинувся шукати палату і навіть не постукав, увірвався до неї.

     Біля вікна стояла маленька поникла постать у вицвілому лікарняному халаті з іммобілізаційною пов'язкою на плечі. Вона обернулася, і Дмитро відразу впізнав її, хоч вона і була схудла, з тьмяним волоссям і згаслим поглядом ...

- Лола! - кинувся він до неї.

    І дівчина відразу довірливо зробила крок йому назустріч. Вона не пам'ятала, хто він такий, але точно відчувала, що він для неї рідний.

- Нарешті я тебе знайшов! - голосно вигукнув він і обійняв її, намагаючись не зачепити пошкоджену руку.

- Як тебе звати? - загальмовано-зрадовано спитала вона.

- Дмитро. А тебе – Лола! Ти пам'ятаєш нас?

     Вона звернула до нього своє змучене обличчя і сказала:

     - Я пам'ятаю тебе… І тепер згадаю все…

     Вони сіли на ліжко. Лікар, який увійшов до палати за нею, уважно подивився на них і все зрозумів.

- Я піду, підготую папери, – сказав він.

- Розповідай, як ти? Чи добре тебе лікують? Як годують? - закидав її питаннями Дмитро.

   Дивлячись на неї, таку вразливу та безпорадну, він відчув, що в нього серце кров'ю обливається. Бідолашна! Через що їй взагалі довелося пройти  у весь цей час?

     Дівчина наморщила лоба, намагаючись пристосуватися до його темпу розмови. Ульяш зрозумів, що треба пригальмувати.

- Як ти взагалі?

- Я не знаю, - якось втрачено відповіла вона. - Все болить. Мені сказали, що я потрапила в аварію. Коли я з поліцією їхала кудись… Але я цього не пам'ятаю. Отямилася я тут. Ніхто мене не відвідував. І тільки Едик мене навідував…

- Я цьому Едику руки-ноги переламаю! – ревниво обурився Дмитро. - Я шукав тебе по всіх лікарнях, навіть до столиці дзвонив. А він приховував, що знає, де ти… Тебе тут взагалі не могло бути. Це ж лікарня для поліцейських! А ти взагалі його знаєш, пам'ятаєш?

      Дівчина винувато знизала здоровим плечем.

- Чесно – не пам'ятаю. Але я подумала, що якщо він мене знає, значить, і я його теж знаю.

- Так, логічно.

    Потім вони якийсь час сиділи на ліжку і мовчки дивилися один на одного. Якби зараз підійшла остання хвилина його життя, Ульяш був би щасливим! Його кохана дівчина була жива, знайшлася!

    Лола ж губилася в здогадах, ким доводиться їй цей симпатичний юнак. Але, вочевидь, що він явно добре знав її. Отже, з нею все буде у майбутньому добре. І тяжке почуття тривоги від невідомості свого становища у загальній системі координат цього світу, нарешті, почало відпускати її!