Поза законом - Олена Федорова

     Віра Дмитрівна, підкотивши очі, слухала приїждже начальство.

   - В'ячеслав Анатолійович Кожин, – представився новий начальник. - Так, поясніть до ладу, що сталося.

   - Лола Ігорівна поїхала на місце події і в їхню машину в'їхала вантажівка. Ми не володіємо інформацією, але можливо вона загинула.

     Від несподіванки Кожин важко плюхнувся на стілець.

     - Це що ж виходить? Травма на робочому місці? Точніше – нещасний випадок?

  Він роздратовано затарабанив пальцями по столу. У таких випадках бюро доведеться оплачувати лікарняний лист, якщо залишиться живим, або оплачувати допомогу, або…

    - А що з Ульяшем?

    - А Дмитро Львович, як почув це, йому погано з серцем стало. І мені теж.

    - Що це він у вас такий ніжний? - скривився Кожин і пішов дзвонити Микитовичу.

   Всім своїм виглядом він ніби показував Вірі Дмитрівні, що їхній поганий стан його аж ніяк не чіпає. Ну що ж, нова мітла завжди по-новому підмітає!       Повернувся він ще більш стурбований.

   - Поки всі перебувають у лікарні, я правильно розумію?

   Лаборантка кивнула головою.

   - Тоді займемося нагальними справами. Де ця експертиза щодо Покотила?

   - Так, мабуть, у столі в Дмитра Львовича, - знизала плечима Віра Дмитрівна.

   - Знайдіть і принесіть, - безапеляційним тоном промовив Кожин.

   Старша лаборантка розпочала повальний обшук по всіх столах та тумбочках Ульяша.

   - Що у вас у відділенні коїться? - обурився В'ячеслав Анатолійович. - Не взяв же він її собі додому?

   - Напевно, таки залишив удома, – злякано повідомила вона В'ячеславу Анатолійовичу.

   - І що тепер робити? - майже істерично спитав новий начальник, якого підганяв начальник бюро.

   Втім, це було риторичне питання, на яке йому ніхто не міг відповісти. Над відділенням нависла гнітюча тиша. Віра Дмитрівна, злякано втягнувши шию в плечі, вислизнула до своєї кімнати.

   Кожин сидів і не розумів, що тепер робити насамперед. Йому був наданий наказ зробити експертизу, щоб не входити в конфронтацію з поліцією. А як це зробити, не маючи ні матеріалів справи, ні самих досліджень?

  Співробітниця пішла до кабінету колишнього завідувача і за хвилину повернулася з перелякано-незрозумілим виразом обличчя.

    - А там… її немає.

    - Може, вона у кабінеті Варти?

    Віра Дмитрівна пошукала експертизу і там й не знайшла.

    Прийшли дільничні за готовими експертизами. І ось тут, з Вірою Дмитрівною стався напад. Виявляється, Ульяш закінчив її ще вчора і видав!

    Почувши таку новину, Кожин мовчки, бо йому вже не вистачало ні слів, ні літер для вислову, скривився і сплеснув руками. Та вже, Микитович його по голівці не погладить!

    І справді начальник бюро просто скипів від такої новини. Ось негідник! Ніхто не чекав від жовторотого лікаря такої спритності! Поганець! Так сплутати всім карти! У поліції експертиза теж була завізована вчорашньою датою у начальника відділення. А якщо експертиза вже отримана, її тепер доведеться повністю замінити. А як це зробити, якщо її висновки підтверджені результатами медико-криміналістичного дослідження?

       А головне, що поганця, навіть, не можна було зараз закликати до відповіді через його серцевий напад!

                                                                                   х х х 

     Стан Ульяша, як і раніше, залишався ще важким. Того фатального дня у нього були зафіксовані перебої в роботі серця. І хоча зараз ритм відновився, загальний стан змушував бажати кращого. Він був слабким, а, настрій був апатичним.

    Віра Дмитрівна приходила його провідувати, хоч і сама була ще слабка після перенесеного потрясіння, розповідала йому про роботу відділення та нового начальника. Хоча вона йому підлизувала ще більше, ніж недавно Ульяшу, Кожин їй не подобався, навіть, більше, ніж Лола. Він лякав її своєю несподіваною поведінкою. То запросить один документ для перевірки, то інший!

    З документальної точки зору, у них все завжди було в порядку. Але тепер Дмитро підозрював, що всю роботу старшої лаборантки, якщо він виживе, тепер доведеться ретельно перевіряти. Своєю роботою Віра Дмитрівна тепер не вселяла йому довіри. Та зараз Дмитро взагалі не думав ні про роботу, ні про власне життя. Що толку будувати якісь плани, якщо життя людини - що порошинка в цьому світі й залежить від випадковостей. Поїхав би він тоді на місце події, і Лола була б жива!

    Про те, що сталося з Лолою, вони не говорили. Та говорити не було чого. Жодних відомостей про неї не було ні в поліції, ні безпосереднє начальство нічого не говорило.

    Тож Віра Дмитрівна нічого й не могла сказати. Дмитро це відчував і нічого не питав. "А, адже, я її любив!" - зізнався він собі, вперши погляд у стелю. Нічого більше не мало зараз для нього значення. Наразі він зрозумів, що кохання може бути різним. Йому здавалося, що й Раю він також любив. Але, то було зовсім інше почуття. З Раїсою він відчував себе власником красивої породистої дівчини, що викликала захоплення в очах чоловіків, які оточуювали її. Раїсі завжди була потрібна чоловіча увага і флірт.

     З Лолою все було інакше. До неї він відчував ніжність та повагу, захоплення її інтелектом… Вона ніколи не намагалася вирішувати ділові питання за допомогою жіночності. Першим аргументом у суперечці були її енциклопедичні знання! Хоча безневинно пофліртувати вона також могла.