Поза законом - Олена Федорова

     Дівчина вирішила зробити так, як порадив їй цей хлопець, Дмитро. З ранку вона йшла у відділення, робила всі належні їй процедури, а потім йшла в експертизу. Не те, що в надії, що це їй допоможе у відновленні пам'яті, а просто від нудьги. Звичайно, вона все ще відчувала себе травмованою, рука жорстоко боліла, і голова була ще, як у тумані. Але Лола помітила, що вона починає думати вже трохи жвавіше, і на роботі їй ставало все цікавіше.

     Коли вкотре їм привезли на огляд конвой, вона, як ні в чому не було, пішла разом із Вадимом розкладати скельця для мазків та конвертики для волосся. Потім зупинилася, підвела здивований погляд на Дмитра і спитала:

- Гей, звідки я все це знаю?

- Тому що ти до цього йшла кілька років життя! І мене тут цьому навчила, – зрадів Ульяш. - Правду кажуть, що можна розумом щось забути, але якщо руки пам'ятають, то знають, як треба робити.

    Натхненна маленькою новою перемогою, дівчина зраділа. Її очі захоплено засвітилися особливим світлом. І Ульяш тепер став впізнавати  свою колишню Лолу.

      З цього моменту дівчина почала бути присутньою на всіх оглядах. Іноді вона згадувала текст документа і диктувала Вадиму текст огляду, радуючи при цьому себе і Дмитра.

     Травматолог радів разом із ними. Він констатував, що дівчина відновлюється в нормальні терміни, тому все з нею надалі має бути добре.

     Якось Лола прокинулася і раптом згадала матеріали експертизи тіла Івана Покотила. І тут у неї в пам'яті спливли всі деталі цієї справи, і вона схвильовано сіла в ліжку й сказала про себе: 

     - Так там же все було сфальшовано!

    Вона швидко натягла на себе одяг. З поламаною рукою це було робити непросто. Попри це, Лола ніяк не могла дочекатися, коли вже пройде сильний біль у місцях переломів! Вмилася і вийшла на кухню.

   Там вона зустрілася з Ульяшем, який вже встиг приготувати їм поживний французький омлет – єдину страву, яку він умів швидко робити на сніданок, із сосисками.

- М-м-м дуже смачно. Дякую, Дмитре. До речі, сосиски теж можна дрібно різати і класти в омлет, - жваво протараторила Лола, як ні в чому не бувало, і почала вминати сніданок.

     Ульяш кивнув і теж почав автоматично жувати, усвідомивши, що сьогодні щось змінилося. Що саме – він сам не зрозумів, тому вирішив не мучитися.

    Швидко помивши тарілки, парочка працівників вийшла із гуртожитку. І Лола дорогою почала висловлювати свої міркування у справі Покотило.

- Я сьогодні прокинулася та згадала всі деталі. Це ж – суцільна фальсифікація! - впевнено сказала вона. - А наш начальник, отже, стеле під поліцію і хоче чорне зробити білим!

- Вже зробив.

- В сенсі? - обурено вигукнула Лола.

     Вона глянула на Дмитра і її осяяло. Пам'ять повернулася!

- Я згадала! Все! Ти ... і я ..., - вона здивовано розкрила свій милий рот і запнулась.

- Серйозно?

Вони вже увійшли до свого приміщення. Діма зайшов з нею в її кабінет, відкрив верхню шухляду столу і знов показавши пакетик з діамантами, запитав:

- То ти тепер пригадуєш, що це?

- З "інкрустованої кукурудзи"! - без затримки відповіла Лола.

- А ще?

- Ще?

- Того дня вранці я повернув тобі його і спитав, чи хочеш ти стати моєю дівчиною?

Обличчя Лоли вкрилося ніжним рум'янцем.

- Ти тоді обіцяла подумати. Але… сталося так… Сталося те, що сталося. Звичайно, зараз я не ставлю тобі жодних запитань. Я щасливий, що ти лишилася живою! Але, Шеремет… Тобто, Едик, він тебе не питав. Він вирішив створити для тебе видимість ваших стосунків… Але їх не було.

- Так, я пригадую. І як тепер із ним бути? Ми ж з ним по роботі зіштовхуватимемося! - занепокоїлась Лола.

- А що Шеремет? Ми ж уміємо триматись у рамках професійних відносин! Та я думаю, що найближчим часом він навряд чи з'явиться в нас.

     - І в нас же працювала стара лаборантка... Забула, як її звали... Вона куди поділася? Вадик замість неї?

    - Вона звільнилася. На неї все важко подіяло. До того ж, у нас працював Кожин, доки ми були у лікарні. Не знаю. Але вона пішла. Однак, це не відіграє жодної ролі. Головне – що ти до нас повернулася. До мене!

Лола зненацька зніяковіло почервоніла. Невизначеність їхніх взаємин трохи напружувала її.

- Ти не турбуйся. Нехай усе йде своєю чергою. Тільки просто залишайся поряд, – попросив Ульяш.

   Він розумів, що може зараз налякати її, якщо почне форсувати події на особистому фронті. Він чекав набагато більше, може зачекати і ще.