Поза законом - Олена Федорова

     Над головою, як і раніше, висіла монотонна нестерпно-біла стеля. Рука все ще сильно боліла, навіть, у спокої. Через це, щонайменший дрібний рух зробити було дуже боляче. Спочатку біль у лівому лікті перекривав усе. Але чомусь постійно боліла вся рука. А тепер, згодом, виявилося, що був ще й переломо-вивих променя в типовому місці. Тому кистю теж неможливо було поворухнути. І тепер біль став зрозумілим.

     Голова все ще була якоюсь ватною, і в ній не було жодної тямущої думки.

   Кожний ранок починався однаково. Обхід лікаря та його нескінченні питання. Потім – дослідження рефлексів… Звідки вона знала, що це таке – дослідження рефлексів?

     Голова ще шуміла і гуділа, було важко сконцентруватися хоч на чомусь… Пам'ять не поверталася. Хто вона? Де? Ну те, що вона була в лікарні, вона зрозуміла. Але, звідки вона, як її звуть – вона не пам'ятала.

     Пам'ятала тільки звідкись гарного імпозантного молодика. Її лікар називав його Едуардом. Звідки вона знала цього парубка, і звідки він знав її - вона теж не пам'ятала. Але, мабуть, Едуард був з нею досить близький, тому що звертався до неї на ти, обіймав при зустрічі і намагався піклуватися про неї. Дивно, але він жодного разу не назвав її на ім'я, а тільки "сонечко", "моя радість" і так далі. А коли вона запитала, як її звуть, він відповів, що потім про це з нею поговорить і що вона сама повинна це згадати. Обидва запевняли її, що пам'ять поступово до неї повернеться. А поки що треба посилено лікуватися.

     У цьому її не треба було переконувати. Ліва рука у неї була зламана в лікті та типовому місці. Проте, травматолог запевнив її, що кістки відразу зіставили правильно, отже загоєння йде добре. Їй було важко судити про це, тому що болі періодично були просто пекельні.

     Ще в неї був великий забій лівого стегна, що теж болів досить сильно. 

     Ну, і на довершення всього цього, вишнею на торті, як сказав лікар, у неї був забій мозку середнього ступеня. Звідкись вона знала про всі ці діагнози. Може, вона сама була медпрацівником?

    Після всіх процедур, вона намагалася ходити по відділенню. Взагалі було дивним те, що вона лежала у чоловічому відділенні. Але вона звідкись знала, що лікарня переповнена. Тому, в їхній країні все було можливим. Втім, яка їй була різниця, якщо вона мала, хоч і маленьку, але свою палату?

    Звичайно, мужики не зводили з неї очей, постійно витріщалися на неї, коли вона ходила коридором, але ніхто не ризикував підходити до неї. Мабуть, Едуард вчасно подбав про це.

     Після обіду вона намагалася виходити гуляти до лікарняного двору, обгородженого з усіх боків білим гіпсовим парканом. На подвір'ї був невеликий лужок і дворові лави. Вона куталася в теплий плед, принесений їй Едуардом і дивилася на вулицю, яку вона теж не впізнавала. Це було жахливим - жити, не знаючи хто ти і де знаходишся...

     Учора Едуард приїхав до неї у своєму синьому костюмі з відзнаками і вона звідкись зрозуміла, що це прокурорська форма.

  - Ти був у суді? - мляво і якось автоматично запитала вона.

   Едуард насторожився, але підтвердив, що так, виступав у суді. Але, зрозумівши, що вона більше нічого не згадала, заспокоївся.

                                                                                      ***

    Едік розумів, що час грає йому на користь. Чим пізніше пам'ять до неї повернеться, тим краще. Тим паче, вона до нього звикне. А коли вже звикне, то їй уже не зручно буде відмовитися від тісного спілкування з ним. А може, й чогось більшого! Все-таки дуже запала вона йому в душу. Дівчина вона була не звичайна, саме така, що чіпляла намертво не лише своєю красою, а й розумом та різнобічністю. Добре, що вона не мала рідних. Може, йому вдасться їх повністю замінити! І Ульяш йому тут ніяк не зможе перешкодити.

                                                                                    ***

    Перед кінцем робочого дня до відділення прийшла молоденька помічниця слідчого з прокуратури Люда та запитала останні експертизи. Ульяш видав їх їй, і поки дівчина розписувалася в журналі вихідної документації, почав розпитувати її про останні новини.

   - Як там Шеремет живе? А то його не видно зовсім. Може, він уже повернувся до столиці?

   - Ні, йому ще кілька місяців тут треба бути. Він зараз щодня в область мотається.

   - Навіщо? – здивувався Ульяш. - Це так накладно. І вимотує так…

   - У нього якісь справи у лікарні, – махнула невиразно помічниця.

   - Комісію відбувається на підвищення? - хмикнув Дмитро.

   - Ні, він там за кимось доглядає…

   - Що? А хіба в нього рідня не в столиці?

   - Це не рідня. Потерпіла якась, начебто, - насилу згадала дівчина і поспішила додому. Її робочий час закінчився.

    І тут в Ульяша неприємно засаднило під ложечкою. Яких таких потерпілих може мати не місцевий Шеремет в області? Щось його страшенно напружувало у цій інформації. Він дістав мобільника і набрав номер Едуарда.