Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Єжи Фіцовський
Він працював там практично майже ніким не контрольований, цілими днями, часто в повній самотності, і міг знайти відповідну криївку. З багатьох тисяч томів деякі, згідно з інструкціями окупантів, він відбирав для вивезення до Німеччини. Інші мали залишитися. Свої рукописи він міг приховати між сторінками саме цих книжок, чи вклеїти в їхні обкладинки, що для вчителя ручної праці не було складним завданням. Та гіпотеза, може, надто фантастична на перший погляд, не здається мені неправдоподібною. Шульц міг ховати папери в палітурках товстих фоліантів, сподіваючись видобути їх звідти після війни. Ізидор Фрідман упродовж кількох місяців у 1944 і 1945 роках посилено шукав у Дрогобичі сховані папери, помістив оголошення в дрогобицькій щоденній газеті, прохаючи депозитора, щоб той зголосився, але це не дало жодних результатів, ніхто не відгукнувся — навіть із лихою звісткою про депозитора чи про знищення перехованих рукописів.
Щойно після такого чи якогось інакшого забезпечення манускриптів Шульц міг почати готуватися до втечі, яка здавалася йому страшенно ризикованою, але конечною справою. Першою особою, яку Шульц нагледів собі на депозитора — не тільки рукописів, а й пластичних праць — був Збіґнев Моронь, уже згадуваний знайомий письменника, який після шістнадцятирічної відсутності в Дрогобичі повернувся у 1939 році та зайнявся вчителюванням. На початку 1942 року, згадує Моронь, «Шульц дав мені на зберігання велику теку рисунків і начерків та один образ. Він хотів дати мені й решту образів і розпочаті літературні роботи, але я сам йому порадив, щоб він не залишав усього в одних руках. Отож він дав їх іншій, не знайомій мені особі; він назвав мені її прізвище, але, на жаль, я зовсім його забув. Долі ж речей, залишених у мене, є предивними. […] Я в 1944 році мусів виїхати з Дрогобича до Макова. Речі Шульца я взяв із собою. Я мешкав у Макові Підгалянському в будинку поруч із мостом через Скаву. Незадовго до вступу радянських військ німці евакуювали нас на 3 дні, назад ми повернулися вже після вступу росіян. Будинок ми застали цілковито пограбованим. Кошик із білизною, де знаходилася тека Шульца, зник. Пастельний образ, на якому була зображена принцеса і пажі, — понищений і потоптаний, поламаний на шматки, не надавався до відновлення. Офіційна версія була, що нищення вчинили власівці чи німці; я радше гадаю, що то місцеві покидьки. […] В кожному разі, усі ці пам'ятки зникли без сліду».
Депозит, переказаний Мороневі, містив, отож, лише частину пластичних робіт Шульца. Щойно наприкінці вісімдесятих років, після раптової смерті Мороня його син знайшов у ґданському помешканні батька у старій «дрогобицькій» валізці пакет, який містив близько ста рисунків Шульца, які покійний упродовж багатьох десятиліть вважав безповоротно загубленими… Кому Шульц довірив інші рисунки й літературні праці? Збіґнев Моронь знав небагато: «Ким був той другий депозитор рисунків і рукописів Шульца? То, напевно, був не єврей, а українець чи поляк, можливо не місцевий, із Самбора чи Стрия. Поки що не можу собі абсолютно пригадати прізвища».
Труднощі пошуку пропалих праць надзвичайно великі: люди, які вижили, були розпорошені, після репатріації вони опинилися деінде, на нових місцях поселення. Ті, хто зостався, перебувають за кордоном і нелегко натрапити на їхній слід. Дві мої подорожі до Дрогобича й околиць у п'ятдесятих і шістдесятих роках переконали мене в тому, яке це складне завдання. Роботи Шульца могли зазнати знищення, могли потрапити до рук осіб, які не усвідомлюють їхньої вартості, а може, й походження. Врешті, не можна виключити, що частина їх спочиває у збірках львівських, самбірських чи інших архівів, що важко встановити. У кожному разі вони не були досі відкриті, попри мої — не надто успішні — зусилля.
Моронь був для Шульца людиною особливо довіреною; на його адресу по вул. св. Бартоломія були адресовані в той останній період листи до Шульца. Власне до цього дому — як пише Моронь — «надійшли для Шульца арійські папери від Матушевського [мабуть, за його посередництва — від Тадеуша Штурм де Штрема. — Є.Ф.] з порадою, щоб він їхав до Варшави. Проте Шульц не зважився на це, він мав старшу сестру, якої не хотів зоставити».
Про свою сестру, Ганю Гофман, Шульц особливо турбувався й опікувався нею, як умів. Він не міг покинути її саму й хвору у Дрогобичі. Сам він мав певний захист з огляду на виконувану працю, натомість сестра не була захищена нічим. Моронь повідомляє, що коли німці виселили його разом із родиною з вілли по вул. Бартоломія, він зберіг собі ключа від вхідних дверей. Певний час тривав ремонт, який проводили німці в будинку, де планували влаштувати дитячий садок — Kinderheim; у той період вілла стояла порожня. Моронь користувався збереженим ключем і вечорами впускав до вілли знайомих євреїв, знаючи, що жандарми до німецького будинку не зазирнуть. Одного вечора прийшов до нього Шульц із сестрою, прохаючи, щоб Моронь сховав її в спорожнілій віллі. Тож він пішов із ними, але, вклавши ключа в замок, перелякано зауважив, що зсередини стирчить інший ключ. Через прочинене віконце він загукав, питаючи, хто там є. Через якийсь час на сходах з'явилася «позеленіла від страху» якась жінка. Виявилося, що в будинку перебувала родина керівника ремонтних робіт Авіґдора, сина дрогобицького рабина. Ці люди скористалися з порожніх приміщень замкненої вілли і також там сховалися. Проте жінка, яка вийшла до дверей, не хотіла впустити сестри Шульца, кажучи, що та нервово хвора і може своєю поведінкою виказати криївку. Спалахнула тривала сварка, сестра Шульца почала гучно плакати і голосити, становище стало небезпечним, а за три будинки далі мешкав німецький ландрат. Треба було відпровадити пані Гофман через пів міста аж додому, що щасливо вдалося. Іншим разом Шульц разом із сестрою ховався у віллі Моронів цілий день і ніч, після чого вийшов, отримавши звістку, що Ландау повернувся до Дрогобича зі службового відрядження; сестра залишалася там ще чотири дні з одинадцятьма іншими євреями. Тоді криївку мало не зауважили, коли рабин Авіґдор розвів вогонь у темряві, аби щось
