Розвиток Хезболли: від ліванського ополчення до регіонального гравця - Ніколас Бленфорд

Ніколас Бленфорд

РОЗВИТОК ХЕЗБОЛЛИ:

від ліванського ополчення до регіонального гравця

Перекладено за виданням:

Nicholas Blanford. Hezbollah’s Evolution: From Lebanese Militia to Regional Player

Washington, D. C.: The Middle East Institute, 2017

Переклав з англійської Осип Леміш

2021

Зміст

СТИСЛИЙ ВИКЛАД

КЛЮЧОВІ ВИСНОВКИ

ЧАСТИНА 1: ЛІДЕРИ, РУШІЙНІ СИЛИ ТА ВПЛИВИ

Зовнішні впливи

Ідеологія

Фінансування

Тренування та набір нових бійців

Роль та рушійні сили в Лівані

Нова роль та майбутнє в Сирії

Роль в Іраці та Ємені

Ризик зіткнення з Ізраїлем

Вплив на державну стабільність в Лівані, Сирії, Іраці та Ємені

Вплив на регіональну безпеку

Сприяння появі інших збройних недержавних формувань

Роль в роздмухуванні шиїто-сунітських чвар і насильницького екстремізму

ЧАСТИНА 2: ПРОТИДІЯ ЦЬОМУ НАСИЛЬНИЦЬКОМУ МІЖНАРОДНОМУ РУХОВІ: РЕАГУВАННЯ І ПЛАНИ

Яким чином зовнішній вплив з боку Ірану на Хезболлу може бути послаблений або набути менш деструктивного характеру?

Що можна зробити для зменшення впливу чи протидії відозвам і електронним повідомленням Хезболли в Лівані та за його межами?

Яких заходів можна вжити задля контролю над фінансовими надходженнями і ресурсами організації та за її доступом до зброї?

Які є слабкі місця процесу вербування до Хезболли і як можна йому завадити?

За якого розвитку подій Хезболла може вийти з Сирії та не втручатися в Іраці та в Ємені?

За якого розвитку подій присутність Хезболли в регіоні розшириться?

Яким буде майбутнє Хезболли в Лівані?

Виклики прийдешнього

СТИСЛИЙ ВИКЛАД

Зародившись як революційне шиїтське ополчення, Хезболла сьогодні має переважаючий політичний та воєнний вплив у Лівані. До неї входять десятки тисяч тренованих бійців і вона має безліч новітніх озброєнь. Втручання в Сирії на боці Башара аль-Асада розширило її вплив та межу досяжності в регіоні. В міру того, як війна в Сирії добігає кінця, може підвищуватися ризик війни між Хезболлою та Ізраїлем, особливо з приводу майбутнього Голанських висот. Однак взаємне стримування між ними все ж таки сильне. США шукають стратегії зменшення впливу іранського представника в Лівані, проте у зв’язку з глибоким проникненням організації до політичного, економічного й соціяльного середовищ Лівану, реалістична можливість ззовні послабити Хезболлу чи змусити її зректись військового крила є мінімальною.

КЛЮЧОВІ ВИСНОВКИ

Хезболла керується трьома ідеологічними аспектами: встановлення ісламської державної влади в Лівані (це залишається мрією, але не дійсним політичним завданням), спротив існуванню Ізраїля та слідування доктрини Ісламської Республіки велоят-е факіх.

Протягом останнього десятиліття Хезболла збільшила свою роль в Лівані та в регіоні й відстоює «пріоритет спротиву» Ізраїлю та Заходу. Набувши досвіду та вмінь у Сирії, Хезболла тепер становить значиму загрозу для Ізраїля.

Майбутня роль Хезболли в Сирії передбачається такою: Хезболла ймовірно залишатиметься бойовою силою в поточному конфлікті, проте в дальшому буде або навчати сирійську армію, або повністю повернеться до своїх баз у Лівані.

Незважаючи на воєнну доблесть та вплив у Лівані, Хезболла має справу з внутрішніми викликами, як-от потенційний брак грошей та ріст корупції в самій організації.

Хезболла глибоко вбудована в соціяльно-економічну структуру Лівану. Спроби послабити Хезболлу ззовні можуть спричинити небезпечну дестабілізацію ліванської держави.

ЧАСТИНА 1: ЛІДЕРИ, РУШІЙНІ СИЛИ ТА ВПЛИВИ

Зовнішні впливи

Основним зовнішнім покровителем Хезболли є Ісламська Республіка Іран. Ісламська революція в Ірані 1979 та ізраїльське вторгнення до Лівану три роки по тому підштовхнули до співпраці Тегеран і ліванських шиїтських активістів, котрі слідували вченню аятолли Рухолли Хомейні. Корпус стражів Ісламської революції (КСІР) прибув до Лівану й допоміг створити антиізраїльський рух опору, який став Хезболлою. Іран забезпечує Хезболлі фінансування й постачання зброї, а також стратегічне керівництво. І в той же час, нерідко доручає тактичні реалізації своєму ліванському союзнику.

Другим зовнішнім чинником упливу на Хезболлу є Сирія, хоча за останні 17 років їхні відносини зазнали суттєвих змін. Хафез аль-Асад, колишній президент Сирії, розглядав Хезболлу як щось трохи більше, ніж практичний засіб тиску на Ізраїль на півдні Лівану під час мінливих мирних переговорів на Близькому Сході в 1990х. Башар аль-Асад, що прийшов на зміну своєму батькові в липні 2000, мав тепліші відносини з Хезболлою і дозволив партії досягти більшого впливу в Лівані. Крім того, Сирія вперше стала важливим джерелом озброєнь для Хезболли. Воєнне втручання Хезболли в Сирію починаючи з 2012 з метою підтримки влади Асада проти збройної опозиції затвердило партнерські відносини ліванської партії з Дамаском, істотно змінивши ту другорядну роль, яку Хезболла відігравала за правління Хафеза аль-Асада.

Ідеологія

Хезболла – бойова джигадистська ісламістська організація, що дотримується трьох основних поглядів. Першим з яких є встановлення ісламської держави в Лівані, до чого Хезболла закликала в своєму «відкритому листі» – маніфесті, випущеному в лютому 1985. Однак лідери організації усвідомлюють, що плюралістична природа Лівану не дозволяє зробити це в найближчому майбутньому, тож завжди заявляють, що партія не нав’язуватиме країні таку форму правління. Другим є ведення джигаду. Це включає «великий джигад», що являє собою щоденну духовну боротьбу всередині людської душі за подолання пороків і бажання людини досягти божественних знань, духовної гармонії, любові. Здійснення «великого джигаду» прокладає шлях до «малого джигаду», що поділяється на «наступальний» та «оборонний» джигад. Перший з яких дозволяє мусульманам вторгатися до інших країн та підкоряти їхніх громадян, виправдовуючись тим, що іслам – єдина правильна релігія. «Оборонний джигад», як можна здогадатися з назви, зобов’язує мусульман захищати свою батьківщину і народ від зовнішньої агресії. Спротив Хезболли ізраїльській окупації південної частини Лівану в 1980х і 1990х та її теперішнє ставлення до єврейської держави пояснюється «оборонним джигадом». Третім поглядом є прихильність до велоят-е факіх, тобто правління законознавця. Це модель керівництва для ісламської держави, яку сформулював Хомейні. В шиїзмі досвідчені клірики, звані марджя ат-таклід, що означає приклад для наслідування, дають поради мусульманам щодо правильного слідування ісламським ученням, проте відмовляються від участі в політиці. Концепція велоят-е факіх натомість наголошує, що обране найвище джерело релігійних знань має відповідати не тільки за керівництво ісламською поведінкою, але й загалом за формування політики для нації.

Хомейні вважав: «Якщо ти усвідомлюєш сутність релігії в нашій ісламській культурі, то ясно побачиш, що немає різниці між релігійним та політичним керівництвом. Ба більше, стане очевидним те, що політична боротьба є невід’ємною частиною релігійного обов’язку. Очолити цю політичну боротьбу та спрямувати її в належному напрямку є частиною функціональної відповідальності релігійних лідерів».

Хоча велоят-е факіх нині втілена аятоллою Алі Хоменеї, верховним лідером Ірану, його влада поширюється на всіх мусульман, що дотримуються цієї доктрини, в тому числі й на