Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Єжи Фіцовський
Друга осінь у безцінному авторському записі була врятована в іншому місці. І хоча оповідання відоме нам завдяки численним виданням, починаючи від Санаторію Під Клепсидрою в 1937 році, той факт, що доля його єдиного вирізнила рукописом, надає йому виняткової ваги. Окрім нього, лише сто кількадесят листів письменника зазнали подібного вивищення, але жоден stricte літературний твір. Вирішальну роль у цьому відіграв Холм Люблінський, місто, врятоване для Польщі, а також пієтизм тих, хто зберіг ті безцінні сторінки.
Першодрук Другої осені з'явився в 1934 році, в листопадовому номері літературного щомісячника «Kamena», який видавали у провінційному Холмі Люблінському Казимир Анджей Яворський і Зенон Вашневський. На початку того року, невдовзі після публікації Шульцових Цинамонових крамниць, колишній колега письменника з факультету архітектури Львівської Політехніки Зенон Вашневський написав йому, роздобувши (у видавництві «Rój») дрогобицьку адресу, щоб відновити контакт, який обірвався понад 20 років тому. Так почалося листування між двома митцями, яким дивовижно подібні, типові для тогочасної інтелігенції меандри долі завадили здобути повну вищу освіту, а нестатки змусили впродовж усього життя займатися педагогічною роботою в школах двох провінційних міст — Холма і Дрогобича. Вашневський, так само графік і літератор, вчинивши вдалу спробу відшукати давнього приятеля, який, — як і він — через багато років отримав змогу реалізувати своє мистецьке покликання, сподівався, що переконає Шульца прикрасити сторінки «Kameny» своїми творами. Наслідком того контакту стали понад тридцять листів Шульца до співредактора щомісячника, публікація двох нових прозових творів у «Kamenie» та порятунок рукопису одного з них — Другої осені.
Зенон Вашневський із пієтизмом зберігав ті листи, пронумерувавши їх та спорядивши датами отримання й власних відповідей на них, а після його мученицької смерті в 1945 році в гітлерівському таборі Берґен-Бельзені пам'ятки опинилися в посіданні вдови, Михалини Вашневської, в якої я їх придбав у 1965 році. Попри вкрай різні індивідуальності двох колишніх колег, що наклало свій відбиток на їхнє листування, дещо здрібнюючи його проблематику, врятовані листи все ж збагачують збережену частину епістолярію Шульца. Єдиний збережений і віднайдений літературний рукопис Шульца — це також наслідок дбайливості Вашневського та його високої оцінки творчості Шульца. Запрошення до співпраці, які він йому адресував, тривали впродовж кількох місяців, про що свідчать згадки в листах до Вашневського. Уже 24 березня 1934 року Шульц пише, відгукуючись на вмовляння: «Чи може то бути уривок прози, який я міг би послати до «Kameny», чи мусить бути щось цілого? Припускаю, що може бути й фрагмент. Невдовзі надішлю».
Й справді, одним із двох надісланих «Kameni» текстів була Весна, властиво короткий уривок, пізніше вилучений із розлогого твору під тією ж назвою. В одному з наступних листів Шульц поновлює обіцянку та виправдовується за зволікання. І допіру в лаконічному листі від 30 вересня настає фінал: «Відпишу окремо. Поки що надсилаю уривок прози для „Kameny“». Конверт містив нетерпляче очікуваний рукопис, який Шульц назвав «уривком». То була Друга осінь. І вже через шість днів Шульц надсилає наступного листа, допитуючись у ньому нетерпляче, як редакція «Kameny» оцінює його «метеорологічний трактат», в якому він намагався дати «квінтесенцію осені». Врешті, через місяць — 7 листопада — він пише до Вашневського:
«Та чудесна осінь (справжня «друга осінь» із трактату) опадає з мене не використана, ледь зауважена. Тільки вечорами, коли повітря набуває кольорів і відблисків, і з усіх предметів, уже сутінкових, виділяються барвисті еманації, астральні тіла, тінь за тінню, — я люблю дивитися на ясні небеса — мідянкові, блідо-зелені, топазові, поцятковані, мов чародійська книга, чорними знаками, турецькою абеткою ворон, і спостерігати ці велетенські галасливі та жалібні воронячі сейми, ті їхні широкі фантастичні польоти й кружляння, розвороти й стрімкі напади на небо, яке вони виповнюють хвилюванням своїх крил та мерехтливим карканням. Чи зауважили Ви, що іноді, відлетівши дуже далеко, вони стають наче ледь видимий туман пилу і гинуть із очей, а відтак при несподіваному поверненні, обернувшись до нас шириною крил, перемелюються в чорну кашу, осипаються клаптями сажі та ростуть щоразу ширше і ґвалтовніше?»
У ті ж дні отого листопада на підмогу описуваним Шульцом церемоніям воронячих зграй, які кружляють над «чудесною осінню», прибула Друга осінь, надрукована в «Kameni» на підставі рукописної версії.
У виданому майже через три роки Санаторії Під Клепсидрою текст «трактату» зазнав незначних авторських виправлень. Коректура стосувалася стилістичних деталей чи була незначною ретушшю ладу виразів, ритму речення, мелодії фрази. Вона не вносила жодних істотних змін до тексту оповідання. «Нарис зальної систематики осені» витримав випробування часом.
Окрім Другої осені, Шульц написав іще один твір, присвячений цій порі року — Осінь («Sygnały», 1936, № 17), який не увійшов до книжкової версії. Тут у центрі уваги Міфу-Інтерпретатора перебуває прелюдія осені, а не триваліша постлюдія. В тій осінній повісті ми знаходимо багатозначний діагноз, красномовне коротке формулювання:
«Коли через невивчені причини метафори, проекти, людські мрії починають тужити за втіленням, настає час осені».
В есеї про роман Налковської Нетерплячі (Софія Налковська на тлі свого нового роману [Zofia Nałkowska na tle swej nowej powieści], «Skamander», 1939, № 108–110,) міркуючи над зауваженими в ньому елементарними рисами сучасного письменства, Шульц констатує:
«Мистецтво має […] тенденцію до матеріалізації метафори, до її втілення та спорядження реальним життям».
Обидві цитати звучать мало не як повторення, є близькозначеннєвими, хоча кожна з них стосується чогось іншого: в першій ідеться про закономірності рис і схильностей природи, у другій — мистецтва. В першому твердженні осінь виступає в тій самій ролі, що й мистецьке втілення — в другій. Осінь, каже Шульц, — то «александрійська епоха року», а отже — період блиску, найвищого напруження творчих здійснень. У ній збігаються два головні атрибути творчості: плодоносіння, а водночас «дрож таємничої інфекції», «темне віщування розкладу», що, за словами Батька, є нічим іншим, як характеристикою краси, провіщенням
