Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
Знаний зі своєї об'єктивності й сумлінності, як історик, Ришард Тожецький, написав обширну рецензію на працю Давида Кагане про львівське гетто.[188] В ній Ришард Тежецький пише:
Тоді (30.6.1941 - В.П.) жило у Львові коло 135 тис. євреїв, у тому числі втікачі після поразки у вересні 1939 р. В дотеперішній історичній літературі писалося про погроми євреїв, вчинені українськими націоналістами в перших тижнях німецької окупації. Дійсність, однак, була складніша. Це гітлерівська СД, на розсуд равина Кагане, витягувала з допомогою української поліції й іншого шумовиння, євреїв з домів, щоб вони підбирали з терену в язниць та інших місць екстремінації розстріляних людей... Протягом 3-4 днів зганяли по приблизно 1 тисячі євреїв, з-посеред яких тільки небагатьом судилося вернутися додому... За таких умов, пограбувавши перед тим, винищено єврейську інтелігенцію... Співучасть крайніх націоналістів з допоміжної поліції в обшуках, арештах і вбивствах євреїв була причиною першого втручання равина Ловина у митрополита Шептицького, знаного з прихильного відношення до віруючих євреїв. Митрополит... обіцяв проголосити пастирський лист, перестерегти українців, щоб не вчиняли вбивств, але одночасно визнав, що він є безсильний по відношенні до гітлерівської діяльності... 28 липня 1941 р. (хоч могло це бути 25 липня 1941 р.)... українські націоналісти, здебільша селяни з найближчих околиць, при співдії української поліції, інспіровані гітлерівцями, яких було по 2-3 в кожній групі, вчиняли місцеві погроми євреїв. Це була виразно інспірована акція по всій Східній Галичині... Всіх чоловіків, яких упіймали під час акції, зразу вбивали багнетами або розстрілювали... Кагане звернув, однак, увагу на те, що більшість української інтелігенції не мала нічого спільного з цими подіями, а навіть поборювала прояви брутального антисемітизму. Равин Кагане написав (а цитує його Р. Тожецький): Я є сповнений великою пошаною по відношенні до великої частини духовного стану (українських священиків - В.П.), до деякої частини ченців, які наражали себе на небезпеку, щоб рятувати єврейських дітей. На жаль, це були винятки. Пастирські листи не доходили до свідомості молодих українців.
Далі, на тлі сказаного равином Кагане, Р. Тожецький пише: Кагане слушно твердить, що молодь опинилася під впливом української націоналістичної літератури, затруєної зоологічним антисемітизмом. Кагане не написав про пункт 17 політичних постанов II Збору українських націоналістів -бандерівців з квітня 1941 p., а подібні були й у мельниківців, в якому наказувалася боротьба з євреями, як "підпорою московсько-більшовицького режиму". Ті гасла зникають з постанов II конференції ОУН-б у квітні 1942 p., а дещо пізніше з постанов ОУН-м. Однак чи можна було зразу змінити відношення молоді, яка роками виховувалася в іншому дусі?... на вагонах, в яких їхала СС-Галичина (1943) появлялися ті гасла й антисемітські рисунки. Чи можна дивуватися, що пастирські листи, а навіть погрози накласти анафему, не давали наслідків навіть тоді, коли прийшло до біологічної заглади євреїв?... У Львові ці події мали місце в ніч на 30 липня. Тоді українська поліція, яка підлягала СД, обходила єврейські доми, витягала з них і збирала людей в будинку і на подвір 7 в язниці на вул. Лонцкого. Цей об'ект був переповнений. Тільки небагатьом удалося втікти, решту били до крові, вбивали. Вигукували, що це "за атамана Петлюру", "кров за кров". Не вернулося тоді кілька тисяч євреїв, невідомо де їх закопали.
Таке ось пише про перші дні й тижні липня 1941 р. у Львові равин Кагане і польський об'єктивний історик Р. Тожецький. На об'єктивність равина Кагане вказує те, що він пише про участь в облавах євреїв-поліцаїв та службовців з Юденрату.
22 жовтня 1959 p. під час пресконференції для закордонних журналістів у Берліні, проф. А. Норден, спираючись на зібрані ним матеріали, доказав, що між 1 і 7 липня 1941 р. "Нахтігаль" разом з поліцією і С.Б. ОУН зліквідували у Львові 3.000 поляків і євреїв.
Діяч ОУН-6 Борис Левицький написав у паризькій польськомовній "Культурі"№ 1-2-3/1960 таке: Деяки наочні свідки, що були в тому часі у Львові, або перед вибухом німецько-радянської війни у Кракові, вважають, що під час складання списків польських інтелектуалістів, помагали гітлерівцям українці з націоналістичних кіл, яким ішлося про деполонізацію Львова. Ці повідомлення з певністю недалекі від правди. [189] В акції винищування польських учених у Львові з боку ОУН-б брав участь Микола Лебедь, котрий на той час був шефом Служби Безпеки ОУН. [190]
Вакханалія українських націоналістів у Львові була настільки розперезана, що не витримав навіть адмірал Канаріс - шеф Абверу, котрий наказав батальйонові "Нахтігаль" залишити (7 липня 1941) Львів. "Нахтігаль" подався на Вінницю, звідки його повернули в Нойгаммер, а згодом до Франкфурту над Одрою, куди прибув теж батальйон "Роланд". З причини, про яку згодом буде мова, оба батальйони були сформовані як націоналістична група ім. Є. Коновальця - і була, як наймана німцями, послана в Білорусію, щоб у складі 201-го батальйону в корпусі фон дем Бах-Зелевського брати участь у поборюванні червоних партизанів. Цю групу очолив Євген Побігущий, його заступником був Роман Шухевич, а функцію політичного координатора виконував офіцер Абверу д-р Теодор Оберлендер.
А націоналістичні українські історики надалі заперечують участь "Нахтігаля" й української поліції у вбивствах поляків і євреїв у Львові. Нещодавно (1992) освічена й культурна в поведінці людина - Мирослав Кальба, видав книжечку про "геройську" й "патріотичну" роль ДУН -Дружин Українських Націоналістів, тобто, зокрема, батальйонів "Нахтігаль" і "Роланд" у II світовій війні. Ані слова в ній про мордування поляків, євреїв, про ганебну роль У Львові в липні 1941 р. А Мирослав Кальба не історик, він сам був одним з вояків ДУН. Він, здається, не з простих українських націоналістів, це правдоподібно той, що його батьки були великими землевласниками в Галичині, в їхньому маєтку знайшов не один, після 1920 p., прихильник або діяч Української Народної Республіки родом з Наддніпрянщини, притулок. Будучи
