Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

Націонал-соціалізм і більшовизм - два брати, хоч і нерідні: перший - брунатний, другий - червоний. Договір Ріббентроп-Молотов був для Гітлера лише приводом до передишки. Перед гітлерівською Німеччиною стояла мета: "Дранг нах Остен!" - похід на Схід: на Україну, Білорусію, на Росію! Щоб здобути для німецького народу "Лебенсраум" -життєвий простір. Німеччина готувалася до війни. Незважаючи на придушення, з дозволу Гітлера, Карпатської України, яка була твором ОУН, обі фракції ОУН активно включилися до агресії на СРСР. Вони це робили не безінтересовно, хоч, як це було вже сказано, А. Гітлер ніколи не обіцяв ОУН будь-яких концесій, зокрема щодо побудови української держави. Це, зрештою, суперечило б планам Гітлера перетворити Україну в колонію Німеччини. Інтерес обох ОУН - мельниківців і бандерівців, полягав у тому, що, як було згадано вище, Абвер фінансував ОУН. Абвер робив це не безінтересовно: досі ОУН-м уже зробила багато на полі загострення відносин між поляками і українцями на східних і південних окраїнах Генерального Губернаторства, натомість ОУН-б взяла на себе обов'язок виконувати різвідувальну роботу в користь Абверу. Таким чином, як бачимо, ОУН утримувала контакти з німцями тільки на рівні Вермахту-Абверу і Гестапо, але ніколи з представниками уряду Німеччини. Степан Бандера писав до крайового провідника у Львові Івана Максимова: Пошліть людей на Буковину, в Бесарабію і в Литву (...) Підготовляйте точну розвідку (...) Присилайте військові книжки, мапи, газети, зразки документів, політичну інформацію про відношення до німців й до італійців (. . .) Слава Україні! Сірий [177]

Офіцер Абверу Стольц під час Нюрнберзького процесу сказав: Організування блискавичної атаки на СРСР передбачало, що Абвер мав розпочати за допомогою мережі агентів міжнаціональну ненависть в СРСР... Щоб виконати директиви Кайтеля та Йодля, я встановив контакти з українськими націоналістами, які були на службі німецької контррозвідки (Абверу) й з іншими націонал-фашистськими групами. (...) Я особисто дав українським провідникам -Мельникові (криптонім Консул-1) і Бандері (криптонім Консул II) відповідні директиви (...) організування провокаційних путчів на тилах українського фронту з метою послабити радянські війська (...) Абвер II організував спеціальні відділи саботажників для диверсійних акцій на теренах СРСР. [178]

Уже влітку 1940 р. почалися розмови ОУН-б з представниками Абверу щодо створення українського військового відділу, підлеглого Абверові. В цих розмовах з боку Абверу брали участь проф. Ганс Кох, проф. Теодор Оберлендер, проф. Георг Геруліс, а з боку ОУН-б - Ріко Ярий, член РП ОУН і за сумісництвом постійний агент Абверу.[179] В результаті тих розмов постали відділи, які назвали "Дружини Українських Націоналістів", котрі остаточно сформувалися як батальйони "Нахтігаль" і "Роланд". Особовий склад тих батальйонів складався в переважаючій мірі з членів ОУН-б, проте, правдоподібно під натиском А. Розенберга (чільного ідеолога гітлеризму, від 1933 р. -до 1941 р. начальника відділу закордонних справ НСДАП, від 1941 р. міністра для окупованих східних територій), з тактичних міркувань до них були включені теж мельниківці. Зокрема до складу батальйону "Роланд" увійшло багато колишніх вояків "Карпатської Січі", яких на домагання адмірала Канаріса випустили угорці. [180]

Нагляд над батальйонами був у руках Абверу, німецьким командиром був поручик д-р Альбрехт Герцнер, політичним командиром був проф. Теодор Оберлендер. Батальйоном "Нахтігаль" з українського боку командував Роман Шухевич, а батальйоном "Роланд" Євген Побігущий. Ці батальйони нараховували в І кварталі 1941 р. понад 700 вояків. До них приєднано теж інші українські підрозділи, організовані ще раніше Вермахтом.

Діяльність батальйону "Роланд" не має широкої літератури, цей батальйон прямував у війні з СРСР з Ясс на Київ. Натомість батальйон "Нахтігаль" - навпаки: про нього пишуть ще й досі - одні - націоналісти, гордяться ним, натомість усі інші, зокрема поляки, євреї, білоруси -оцінюють його дії гірше від дій гітлерівців. Він першим опинився наприкінці червня 1941 р. у Львові. З особливим завданням: адже це був батальйон, підпорядкований Абверові, його завдання були диверсійні.

А. Щенсняк і В. Шота, посилаючись на працю німця Райле "Гегайме Остфронт", подають, що батальйон "Нахтігаль" увійшов до залишеного Червоною Армією Львова 30-го червня 1941 р., на сім годин випереджуючи регулярні гітлерівські війська. [181]

У Львові, видно, вже знали, що до міста увійшли вояки ОУН, бо, як описує Дмитро Кислиця, свідок подій, на вулиці Маршалковській, люди вигукували: "Слава Україні!", "Хай живе Степан Бандера!" [182] Цей автор, хоч і був свідком подій у перших днях німецької окупації Львова, проте не згадує про поведінку батальйону "Нахтігаль". Невже не було йому про це що сказати? Тоді, раз автор-націоналіст нічого про це не говорить, подивімося - що пишуть інші на цю тему.

Є видання 1990 р. в Лондоні, книжечка авторства Олександра Кормана "З кривавих днів Львова 1941 р." В ній автор описує трагедію євреїв і поляків, зокрема польських учених, які згинули, часто мученицькою смертю, з рук гітлерівців, солдат "Нахтігалю" й цивільних націоналістів у днях від 1-го до 3-го липня 1941 р. включно. О. Корман не тільки описує ту криваву вакханалію, а й покликається на свідків: після кожного опису є примітка з інформацією