Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

7. Цей видвигнений нами Революційний Провід Органі зації Українських Націоналістів наділяємо правом і накладаємо на нього обовязок кермувати Українською Національною Революцією... [169]

Вже з наведеного документа ясно видно, що розлам стався не на тлі ідеологічних, а щонайбільше на тлі тактичних причин. "Молодь" рвалася "до бою", а "старі" міркували як їм далі бути. Перші називали останніх "кав'ярняними революціонерами", тобто такими, що за чашкою кави у кав'ярні розмовляють про революцію, а тим часом "молоді" вбивали, палили, нищили. І рвалися надалі це робити, щоб збудувати Самостійну Соборну Українську Державу.

В новому Проводі ОУН, який стали називати Революційним Проводом (РП ОУН), Ріко Ярий з доручення Степана Бандери взяв на себе зовнішні справи, що в конкретному часі зводилося до німецьких зв'язків.[170] Роман Шухевич став властивим інженером - організатором кадрів диверсії, а на долю Стецька припало ідеологічне підмурування всієї акції.

У квітні того ж 1940 року, теж у Кракові, відбувся "з'їзд диверсантів", як називає цю фракцію ОУН Зиновій Книш. Той з'їзд був проголошений як II ВЗУН (Великий збір українських націоналістів), хоч, як про це вже було сказано, II ВЗУН відбувся 27.08.1939 p., у Римі. Скликаний С. Бандерою з'їзд ствердив, що:

... 8. Покликання Вужчим Проводом Українських Націоналістів полк. А. Мельника на Голову ПУН, яке прилюдно проголосив дня 14 жовтня 1938 р. Ярослав Барановський, не має ніякого законного опертя в правному порядку ОУН і тому воно не може мати для ОУН обов’язкової сили.

9. Полк. А. Мельник опинився на чолі ОУН в нелегальний спосіб, всупереч виразним приписам Устрою ОУН...

11. Постанови Зїзду Українських Націоналістів з дня 27.08.1939 p., винесені в характері постанов ОУН та всі акти, довершені полк. А. Мельником у характері Голови ПУН є протизаконні та позбавлені правних наслідків.

12. Сл. п. полк. Євген Коновалець не оставив завіщання відносно покликання свого наслідника в особі полк. А. Мельника.

II ВЗ ОУН виключає тому полк. А. Мельника з членів Організації Українських Націоналістів...[171]

Все, мабуть, ясно. Методи знані тоталітарним організаціям. Сталін, маючи владу, своїх політичних конкурентів позбувся шляхом судових вироків, Гітлер, маючи силу, позбувся Е. Регма й його прихильників, убиваючи їх протягом однієї ночі (Ніч довгих ножів). У Степана Бандери не було сили, щоб фізично позбутися полк. А. Мельника. Він зробив його самозванцем, а навіть заборонив йому (без наслідків) виступати під вивіскою ОУН.

Цікаво, що Ст. Бандера, як тільки вийшов з в'язниці, зразу встановив контакти з Абвером - Відділ у Кракові, та з Ріко Ярим, котрий був зв'язковим Абверу з українським націоналістичним рухом.[172] Люди Ст. Бандери зустрічалися з представниками Абверу. Заступник шефа Абверстелле-202, капітан Лозарек, після однієї з таких розмов, у якій брав участь теж Ст. Бандера, казав, що вона довела до цілковитого погодження Бандери з німцями. Від Ернста цу Айкерна я довідався, що Бандера одержав від німців 2,5 мільйона марок, цебто стільки, скільки Мельник отримував протягом цілого року. [173]

Якщо Ст. Бандера аж так зв'язався з Абвером, то чому Абвер не поміг Бандері позбутися А. Мельника? Відповідь на це запитання проста: Гітлерівцям були потрібні оба - Ст. Бандера і А. Мельник. Адже це контрольований А. Мельником У ЦК робив за Абвер роботу: розсварював поляків з українцями.

Крім цього до групи А. Мельника спеціальну схильність мало Гестапо. Про це, посилаючись на документи, зокрема на протоколи з Нюрнберзького процесу, виразно говорить Ришард Тожецький.[174]

Таким чином від лютого 1940 р. існують по сьогоднішній день ОУН-м - Андрія Мельника, мельниківці, і ОУН-б -Степана Бандери, бандерівці. Є ще й третя фракція - ОУН-з, яка 1954 р. відкололася від ОУН-б, але про неї скажемо пізніше. Від лютого 1940 р. ОУН-б мала свого покровителя в особі Абверу, тобто гітлерівської військової розвідки, натомість ОУН-м, не пориваючи з Абвером, спиралася на гестапо, тобто на всемогутню тайну державну поліцію. Згодом патронат над ОУН-м візьме СС.

ОУН-м (ПУН) намагалася ліквідувати розлам, шляхом убивства Ст. Бандери й інших. Про це пише Іван Кедрин: ...головну відповідальність за витворення такої нездорової атмосфери (розламу - В.П.)... несе саме організація полк А. Мельника, а радше її провід, бо це власне він започаткував присуди смерті, засудивши на смерть самого Степана Бандеру і дев'ятьох інших членів Революційного Проводу в 1940 р. та спробою, хоч і невдалою, виконати той божевільний засуди. [175]

Натомість Зиновій Книш інакше оцінює цей вирок: Друга помилка: ПУП не хотів згодитися на арешт членів РП ОУН Нехай, що схоплення їх усіх переростало наші сили. Але Бандеру, як Голову РП ОУН, і ще бодай одного з його товаришів, ми не тільки могли, але й за всяку ціну мусіли були схопити, відразу поставити під суд і покарати. [176]

З зіставлення цих двох інформацій виходить, що суд ПУН судив Ст. Бандеру й товаришів заочно. Ось як розраховувалися між собою вовки.