Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

ОУН була побудована на зразках фашизму-націонал-соціалізму, що вона, політична думка, йшла врозріз з ідеалами християнства, взагалі людяності. Що бо означає гасло ОУН: "Нація понад усе!"? Вочевидь воно означає, що ідею нації, згідно до вчення Дм. Донцова, ОУН ставила понад загально прийняті й визнані людські й християнські ідеали. Ідея помсти (див. пункт 5 "Декалогу"), причому навіть невизначеної за що, але ясно на кому: на всіх, хто не є націоналістом; ідея макіавелізму в боротьбі, за засадою: "хто не з нами - той проти нас" - це ідеї тоталітарних режимів: фашизму і більшовизму. І ще: явне проголошення імперіалістичної територіальної експансії (див. пункт 10 "Декалогу") в час розпаду імперіалізму Австро-Угорщини і Німеччини, на схилі цілковитого дозрівання розпаду колоній Франції, Великобританії, Бельгії, Іспанії, Голландії - це цілковита політична сліпота творців українського наіоналізму. Світ не йде в цьому напрямку.

Такою була політична думка українського націоналізму в Галичині у двадцятих-тридцятих роках. Саме ця політична думка спричинила трагедію десятків, а то й сотень тисяч мирного польського населення, а також десятків тисяч українців, котрі не були прихильниками українського націоналізму. Тут ще раз треба наголосити, що авторами цієї злочинної політичної думки не були ні Бандера, ні Шухевич, ні Стецько, ні Лебедь й іже з ними, які наказували й організовували морди на поляках та інших під час війни, а навіть після її закінчення. Наказ у своїй первісній формі був даний ще 1929 р., про що буде ще мовитися в іншому місці.

Коли мова про українську політичну думку в Західній Україні міжвоєнного часу, то треба вказати ще й на таке: ліві партії, згідно до ідеї інтернаціоналізму, ввязали свою діяльність з "пролетаріатом усіх країн", але й боролися за справедливу розв'язку національного питання в Польщі, як загального питання національних меншостей. Центрові партії боролися за територіальну й культурну автономію Західної України, вважаючи, що тим самим борються за інтереси українського народу. Однак вони не виступали від імені цілої української нації, всіх українців, зокрема вони не мали претензій на репрезентування перед світом українців, які жили в межах Української РСР.

Інакше до цієї справи ставилася ОУН, яка узурпувала собі владу, правда - мниму владу, над усім українським народом, що було (злочинною) складовою частиною націоналістичної української політичної думки. Про це виразно сказано в постанові II ВЗУН (Великого збору українських націоналістів) з 27 серпня 1939 р. про "Устрій ОУН". В ній читаємо: Голова ПУН (Проводу українських націоналістів - В.П.) як керманич і репрезентант визвольних змагань Української Нації є її (тобто нації - В.П.) Вождем.[145]

Затримаймося хвилинку над цією цитатою: Голова ПУН є вождем української нації! На той час (1939 р.) "вождем" був полк. Андрій Мельник. Зрозуміймо це добре: вождем нації! І це було тоді, коли 90% українців жили в Україні й в інших республіках СРСР, в час, коли вони вилизувались з голодового голокосту, коли вони ледь животіли здебільша в колгоспах. І ось у них теж, виявляється був "вождь", про якого вони не знали й знати не хотіли. Як і більшість українців Волині, як і багато українців Галичини.

Узурпація влади, як складова частина політичної думки, є причиною різних наслідків. Саме з цієї узурпації почалася довжелезна черга самосудів, виконавцями яких була Служба Безпеки ОУН, а то й звичайні члени ОУН, над т.зв. "зрадниками" української нації. До політичного словникГаличини увійшло навіть згадане вже тут слово "хрунь" родом з галицького діалекту.

Українська націоналістична політична думка була тоталітарною політичною думкою. Члени УВО-ОУН вбивали тих, хто на їх розсуд, працюючи лояльно в польській державі, якої були громадянами, стали "зрадниками" української національної справи.

В цьому контексті слід поставити питання: Чи має українець право мати інші, ніж націоналістичні, погляди? Чи українець має право визнавати (слушно або й ні) правильною комуністичну, соціалістичну, соціал-демократичну, демократичну ідею? Чи мав українець право стояти на позиціях конституційності в Польщі?

Самозрозуміло, що кожна розумна, неупереджена людина відповість, що українці, як і інші нації, мали й мають право на такі чи інші погляди. Комуністом був Іван Драч, Дмитро Павличко, Леонід Плющ, Микола Руденко й ціла плеяда сьогоднішніх демократів. Бо право мати свої погляди включає право міняти їх. Людина має право помилятися, має право міняти свої погляди, коли дійде до висновку, що попередні були помилковими. Комуністом був перший, після розвалу СРСР, Президент України - Леонід Кравчук. Соціалістом за переконанням був Іван Франко, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко як і мільйони українців. Соціалістом був Віллі Брандт, соціалістом є Франсуа Міттеран. Юзеф Пілсудський теж свого часу був соціалістом. Великий український страдник, Данило Шумук теж у свій час був комуністом, комуністом був теж генерал Петро Григоренко. Комуністами були Осадчий і Левко Лук'яненко й мільйони інших. То чи всіх їх можна і треба було знищити фізично, повбивати? Коли б це залежало тільки від описаних о. Ю. Федорівим - Зенона Коссака і його товаришів, то вони, керуючись ідеологією ОУН, не вагалися б цього зробити. А поляків, згідно до політичної думки українських націоналістів, убивали за те, що вони жили на українських етнічних землях. А євреїв помагали мордувати за те, що вони євреї.

Треба констатувати, що політична думка українського націоналізму була, по-перше, далека від ідеалів християнства, а по-друге, вона не репрезентувала всього українського народу, не репрезентувала українців Західної України. Навпаки, як побачимо згодом, вона репрезентувала дуже вузьке коло українців, що не перечить твердженню, що обманом, підступом, фалыпивою пропагандою, заграванням на низьких інстинктах, часто погрозами, теж терором ОУН зуміла втягнути до своєї злочинної діяльності сотні тисяч українців.

Розділ 8
ОУН після вибуху II світової війни

Не може... дерево погане

родити плоди добрі

Матвія 7:18