Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

Так я почав студіювати ідеологічний зшиток. Зшиток був записаний дрібним письмом, із максимальною економією місця, общему якихось 30 сторінок. На наголовній картці стояло чітке: Ідеологія Українського Націоналізму... Звичайно, по двадцяти пятьох роках я вже не можу докладно відтворити собі думок цієї "ідеологічної матерії"... Пригадую лише, що чимало місця було відведено трактатові про "волю і рух", та вже чи не найбільше про героїзм... Тут вимагалося заперечення всього, і батька і матері, Бога і совісті, закону й етики, любові ближнього й особистих людських почувань. В імя одного: Здобудеш... або згинеш. [128]

Виховання у такому напрямку, виховання майбутніх убивців, виховання, наслідки якого діють ще й сьогодні - теж доказ злочинності ОУН.

У зв'язку з наведеним такі ось міркування:

- Дмитро Мирон не був якимось простачком, ідеологом-самозванцем, він був одним з редакторів "Бюлетеня КЕ ОУН на ЗУЗ" (Крайової Екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях).

- Як бачимо, незалежно від формального статусу в ОУН (присяжний або дійсний член ОУН), членів тієї організації поділяли ще й на "малих", тобто, за визначенням о. Юрія Федоріва, сільських хлопців, і на проводирів, отих гімназистів, студентів, майбутніх докторів і професорів. Хай про це прочитають оті "сільські хлопці", котрих збаламутили "провідники". Це ті "малі", сільські хлопці виконували в УПА "мокру" й брудну роботу, гинули, втікаючи перед Радянською Армією, пробивалися через Карпати на Захід. А магістри й доктори залишили українські землі безпечніше. Хай би вони сказали - яким чином, якими шляхами дісталися на Захід. Наприклад як дістався на Захід Микола Лебедь.

- Ідеологія ОУН, опрацьована націоналістичним редактором, зводилася в умовах в'язниці до ненависті, заперечення людських ідеалів, в тому й батьків, Бога, елементарної етики. Хто прочитає ці, написані українським католицьким священиком слова, той, може, хоч трішки зрозуміє - як це могло діятися, що чоловік-українець вбивав жінку-польку, як українець вбивав матір-польку. То що вже говорити про те, що сусіди-українці вбивали своїх сусідів-поляків. Першопричина цих жахливих убивств в ідеології українського націоналізму, про суть якого не знає, мабуть, письменник і публіцист Сергій Плачинда, не знає навіть Іван Драч і тисячі інших, ратуючих сьогодні за націоналізмом.

- Нехай "східняки", тобто українці з-за Збруча, прочитавши написане о. Ю. Федорівим, пригадають собі з власного досвіду, з досвіду батьків, рідних, знайомих - умови в більшовицьких в'язницях і порівняють їх з польськими довоєнними. В польських можна було, як бачимо, не тільки свобідно відвідувати один одного, але й мати організовану групу, можна було вести ідеологічний вишкіл "малих", тобто сільських хлопців, защеплювати їм ненависть до всього, що лиш не націоналістичне.

І - пригадаймо собі виразно, всі засуджені польськими судами українці-націоналісти, з вибухом війни опинилися на волі. І цей момент нехай порівняють ті, хто знає про масове винищування більшовиками в'язнів перед тим, як відступити перед німцями.

Так ось виглядало передвоєнне польське судочинство, за таких ось умов відбували покарання ті, хто вбивав польських міністрів, послів, хто зі зброєю в руках вчиняв напади на поліційні постерунки, хто грабував, теж зі зброєю в руках, державне майно. І тут ще раз пригадаймо, що Польща в той час легально, згідно до міжнародного права, виконувала державну владу на території Західної України, що не позбавляло українців права діяти на міжнародному форумі в напрямі зміни такого стану речей. Але діяти не шляхом терору, не шляхом перманентно чинених злочинів.

У цьому контексті наведу слова, що торкаються християн, їх стосунку до державної влади:

Тому що власті, які Бог призначив, і свобода, яку Христос купив, не були задумані Богом для взаємного знищення, але щоб вони разом підтримувалися взаємно, то ті, хто під впливом християнської свободи противиться законній владі, або її законним виконавцям, світським чи церковним, -противляться установі Божій (Матвія 12:25; І Петра 2:13,14,16; Римлян 13:1-8; Євреїв 3:17). За проголошування ними подібних думок, або ж за підтримування таких практик, що противляться світлу природи, або відомим засадам християнства, відносно віри... або щодо помилкових думок і практик, які... нищать зовнішній мир і порядок, їх можна притягати до відповідальності... і переслідувати в судовому порядку осудом церкви і владою світського суду. Це була цитата з книжки проф. Мейчена, винятки з якої друкувалися в "Євангельській правді", брошурі, яку видавав український пастор Михайло Фесенко. Саме він до цього коментаря додав: В цьому навчанні треба звернути увагу на те, що обов'язок відноситься до "законної влади" і її "законних вчинків". У випадках, коли влада не є законна, а, скажімо, захоплена насильством, або узурпована, то віруючий визнає такі розпорядження влади, які є в згоді з навчанням Святого Письма і є необхідні для нормального життя в країні, і це не означає, що він визнає саму владу, як законну. [129]

У зв'язку зі сказаним про ідеологічне виховання ОУН (пригадаймо "Декалог" - "Десять заповідей українського націоналіста"), слід ще раз повторити сьому "заповідь": Не завагаєшся виконати найбільший злочин, якщо вимагатиме цього добро Справи. І коментар до неї проф. д-ра Петра Мірчука: Під найбільшим злочином тут розуміється вбивство. А проф. Мейчен пише: Добрими вчинками є лише такі, які Бог наказав у Своїм Святім Слові (Михея 6:8; Римлян 12:2; Євреїв 13:21), а не такі, що їх придумали люди в сліпому фанатизмі... [130]

На тлі сказаного проф. Мейченом і пастором Михайлом Фесенком слід констатувати: Від 14 березня 1923 р. Польща виконувала державну владу на західноукраїнських землях легально, натомість терористична діяльність УВО й ОУН, скерована проти тієї влади, противилася волі Божій. Бо ОУН свою ідеологію ставила вище Божого Закону: "Нація понад усе!"- ось клич ОУН. Хай у цій справі скажуть своє слово українські православні й греко-католицькі теологи.

Після сказаного тут мною, українські націоналісти можуть поставити мені в закид: Крім, мовляв, в'язниць, була ще й Береза Картузька, концентраційний