Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
Правдою є, що в 1934-1939 роках діяв концтабір Береза Картузька. Він, побіч пацифікації деяких галицьких повітів у 1930 p., є тим, за що повинна була соромитися тодішня польська влада. Адже Польща проголосила себе демократичною державою, республікою, вона рівнялася на цивілізовані держави Західної Європи й Північної Америки. Тим часом... не обійшлося без впливів тоталітарних систем, які панували на схід від Польщі - більшовицького СРСР, і на захід - гітлерівської Німеччини, теж Італії. Ніде правди діти -концентраційний табір у Березі Картузькій був очевидним проявом фашизуючих течій у Польщі. Таким же проявом було існування від 1934 р. в Польщі польської фаланги – ОНР Обуз Народово-Радикальни, організації з виразним фашистським обличчям.
Проте... слід сказати таке: ніхто з-посеред українців не був у Березі Картузькій замучений на смерть, як це діялося в тому часі в концтаборах СРСР і в гітлерівській Німеччині. Сказане тут у жодному разі не применшує вини польської довоєнної влади за діяльність Берези Картузької, сказане тут не означає, що в тому таборі не знущалися фізично і морально.
Не тільки в Березі Картузькій, але ще до створення цього концтабору, були стосовані у відношенні до польських громадян, отже й до українців, незаконні заходи репресивної натури. Про це свідчить виразно сеймова інтерпеляція партій "Центролев" у справі Бреста від 16.12.1930 р. В ній говориться, що в ніч на 10.09.1930 р. були арештовані без судової санкції 21 чоловік, між якими було 20 послів до Сейму, в тому видні діячі - поляки, євреї і двох українців: Йосип Когут і Дмитро Паліїв - колишні посли до польського сейму. Всіх їх запроторено до військової в'язниці у Бресті.
Били їх, знущалися морально, не дозволяли сконтактуватися не тільки з адвокатами, але й з найближчою родиною. [131]
Але, повторюю, ніхто з-посеред українців не зазнав смерті в результаті такої діяльності польської влади.
ОУН до вересня 1939 не тільки вбивала представників польської влади й українців, котрих вважала "зрадниками", не тільки нападала на поштові амбуланси й поштамти з метою їх пограбування, але теж вела широку пропагандивну діяльність. Ще до формального постання ОУН, з 1927 р. почав виходити 10-тисячним тиражем як орган УВО місячник "Сурма" - спочатку в Німеччині, а згодом у Чехо-Словаччині, в Литві. З 1928 р. почав виходити, теж за кордоном, пізніший офіціоз ПУН - Проводу Українських Націоналістів, журнал "Розбудова нації". Пишучи про це, на думку приходить таке: З 1992 р. почав виходити в Києві журнал "Розбудова держави", заснований провідником ОУН мельниківців Миколою Плав'юком і сьогоднішнім амбасадором України в Канаді Левком Лук'яненком. Чи це не свідчить про продовження лінії "Розбудови Нації"? А мені цікаво - на чиї гроші ( а це великі гроші) заснували вище названі "Розбудову держави"? Адже Левко Лук'яненко понад 20 років свого життя провів в концтаборах, на засланні, він не провадив ніякої бізнесової діяльності. Можна тільки здогадуватися, що це - партійні гроші ОУН-м, бож Українська Республіканська партія, очолювана Левком Лук'яненком, і є сьогочасною трансформацією ОУН-м на Україні. А "Розбудова Нації" була рівночасно теоретичним органом ОУН. [132]
УВО, згодом ОУН, провадили в широких масштабах військовий вишкіл кадрів. Вже 1925 р. були організовані курси для старшин (офіцерів) в Гданську, що їх 1926 р. закінчило 60 членів УВО, колишніх військових, і 50 молодших членів УВО. [133] ОУН підтримувала студії майбутніх своїх кадрів у вільному місті Гданську, де на початку 1929 р. в німецькій Гданській політехніці студіювало коло 200 українських націоналістів. [134] ОУН субсидіювала студії своїх кадрів у Берлині, в Римі, в Чехо-Словаччині. ОУН мала своїх політичних організаційних представників у багатьох столицях європейських держав.
На все це потрібні були кошти. Звідки ОУН їх брала?
Невелика частина коштів УВО-ОУН походила з пограбування поштових амбулансів, поштамтів, листоношів. Проте це джерело могло становити лише якийсь невеликий відсоток потрібних організації грошей. Частина фондів після 1929 p., тобто після організування Євгеном Коновальцем ОДВУ у США і УНО в Канаді, почала надходити з Америки. Проте й це джерело фінансування УВО-ОУН було мізерним у порівнянні до потреб. У цій праці я не ставлю собі метою доказувати співпрацю УВО-ОУН з німецькою розвідкою, яка взамін фінансувала діяльність цих організацій. Зрештою -сама постановка питання - неправильна. Співпрацювати можуть рівні партнери, а такими не були УВО-ОУН у відношенні до німецької розвідки. УВО-ОУН щонайбільше могли виконувати доручення німецької розвідки. Чи виконували? Пошлюся в цій справі на деяких авторів.
А. Щенсняк і В. Шота пишуть, що через Гданськ німці постачали українським націоналістам зброю, 1938 р. в Австрії відбувалися курси для саботажників-диверсантів з ОУН під керівництвом Абверу. Від 1934 р. велися таємні розмови між німецькою розвідкою і Євгеном Коновальцем, під час яких вирішено, що за послуги на користь німецької розвідки ОУН отримуватиме 110.000 німецьких марок.[135]
Довголітній провідний член УВО-ОУН, колишній бойовий референт УВО, Зиновій Книш, у книжці "Бунт Бандери" пише: Ріко Ярий... дістає від німецької розвідки гроші... перед вибухом більшовицько-німецької війни організує з бандерівців шпигунську і саботажну сітку (мережу - В.П.), вишколює парашутистів, творить т. зв. українські легіони...
