Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
Ось хто вирішував про вбивства представників польської влади, теж українців, яких вони, оті молоді люди, вважали "зрадниками". Всі вони - молоді люди, абсольвенти гімназій, студенти вищих шкіл у Польщі. А мені безліч разів приходилось тут, на Заході, читати українську націоналістичну пропаганду, згідно до якої польська влада не допускала українців до вищих шкіл. Це вони, оті "вчені" і недовчені, послуговуючись обманними гаслами любові до Батьківщини-України, підбурювали часто малограмотну молодь до саботажу, диверсії, часто використовували ту молодь, як знаряддя вбивств. При цій нагоді звернімо увагу на те, що Микола Лебедь був абсольвентом гімназії, потім відбував ув'язнення, потім виконував роботу ОУН. Він ніколи не скінчив вищих студій. Як, зрештою, і Бандера. А його роль в організуванні мордів, як побачимо далі, була вельми велика.
Вирок у справі за вбивство мін. Б. Пєрацького був такий: Степан Бандера, Микола Лебедь, Ярослав Карпинець -смертна кара, замінена на підставі амністії на досмертне ув'язнення; Микола Климишин і Богдан Підгайний досмертне ув'язнення; Дарія Гнатківська - 15 років ув'язнення; Іван Малюца, Роман Мигаль і Євген Качмарський - по 12 років ув'язнення; Катерина Зарицька - 8 років ув'язнення; Ярослав Рак і Яків Чорній - по 7 років ув'язнення.[123]
Кілька місяців пізніше, у травні 1936 p., відбувся інший процес над провідними членами ОУН на західноукраїнських землях, в якому підсудними були Степан Бандера, Роман Шухевич, Володимир Янів, Ярослав Стецько та інші. Тоді Степан Бандера вдруге одержав вирок досмертного ув'язнення.
У зв'язку з судовими процесами над членами ОУН, добре, на мою думку, вказати на ось що: У "Змісті розділів" "Нарису історії ОУН" багато разів зустрічаємо такі слова, як: "активний спротив", "атентати" (цебто замахи з метою вбивства), "саботажні акції", "експропріаційні акції", "каральні акції проти зрадників", "напад", "вбивство".[124] Всі ці терміни мають один знаменник: вбивства. Вбивства організовані і здійснювані ОУН, про які й сьогодні література ОУН пише з почуттям гордості. Вбивство-убивство - дія за значенням убивати. Насильницьке позбавлення життя як карний злочин, - таке ось лінгвістичне визначення слова "убивство". А ними, вбивствами, яких на сумлінні УВО-ОУН в період до війни були сотні, а то й тисячі, і досі пишаються націоналістичні автори. Автор "Нарису історії ОУН" без крихти сорому говорить про них.
В час, коли ОУН вбивала людей, на території Польщі діяв Карний Кодекс (1932р.), в якому була стаття 225 пар.1: Хто вбиває людину - підлягає покаранню ув'язненням або смертній карі.
"Юридичний словник" так говорить про вбивство: Вбивство - злочин, що полягає у протиправному навмисному або з необережності позбавленні життя людини... один з найтяжчих злочинів. [125] Тут, мабуть, нема потреби доказувати, що всі, скоєні УВО-ОУН убивства, не торкаються категорії "з необережності".
Саботажні акції, які виконувала ОУН, слід розуміти як диверсію, що тлумачиться як: ... підривні (підпали, руйнування тощо), які вчиняються... з метою ослаблення економічної або військової могутності. [126]
Беручи до уваги факт, що територія, на якій УВО-ОУН вчиняла вбивства і диверсію, була, згідно до міжнародного права, територією Польщі, в якій діяли закони, що під загрозою покарання забороняли вбивати й вчиняти диверсію, а організатором тих убивств і диверсій була ОУН -виправданим є називати цю організацію злочинною. ОУН, як це бачимо з її ідеології, постала з метою перманентно чинити злочини: шляхом терору, вбивствами намагатися до побудови й розширення української держави. Організація, в ідеологію якої лягли елементи злочинів, котра злочини організувала й виконувала руками своїх членів, справедливо має бути названа злочинною. Хто не відмежувався від цієї злочинної ідеології, хто не відмежувався від учинених злодіянь ОУН, той не має права говорити про "демократію", про "гуманність" будь-якої фракції ОУН. А обговорення найтяжчих злочинів ОУН - попереду. Проте вже тут слід вказати на те, що ОУН, крім кримінальних злочинів, допустилася ще й політичного злочину через узурпацію виступати від імені всього українського народу. Цим бо ОУН заплямувала українську націю. Саме тому, між іншим, пишу цю працю, щоб широкі кола поляків, євреїв та інших народів зрозуміли: ОУН - це не український народ, це лиш невелика його хвора частка, опанована вірусом інтегрального донцовського українського націоналізму, вірусом ненависті, нелюдяності, терору, фанатизму, непогамовності в досяганні своєї мети.
Коли мова про суд і покарання ув'язненням, то треба сказати також про умови, за яких українські націоналісти відбували його. Чи не найкращим доказом для ілюстрації цього буде послужитися описом перебування у в'язниці у Вронках в'язня-українця, майбутнього священика, отця Федоріва. З цим описом я зустрівся в перший рік після мого приїзду в Канаду. Працюючи коректором у видавництві "Новий шлях", я натрапив в його бібліотеці на невелику книжечку п.з. "Вронки". Темою книжечки були умови відбування покарання у названій в'язниці. Я звернув увагу на книжечку тому, що, відбуваючи студентську практику в суді в Бидгощі, я дізнався, що в'язниця у Вронках - одна з найтяжчих в Польщі (побіч Стшельц Опольских).
На книжечці не було прізвища автора, були тільки його ініціали - Ю.Ф. І
