Планета Pixar - Лоуренс Леві

Я видихнув із великою полегкістю. Нарешті ми мали з чого стартувати.

12 жовтня 1995 року ми передали проспект емісії Pixar у Комісію з цінних паперів та бірж, показавши там діапазон пропонованої ціни від 12 до 14 доларів за акцію. Ми дуже наполегливо працювали — не лише над технічними деталями, а й над якістю формулювань. Комісія неофіційно повідомила нам, що наш проспект був одним із найбільш майстерно зроблених з-поміж усіх, які їм доводилося бачити. Від цього компліменту юрист у мені аж засяяв від гордості. Після кількох тижнів пересилань проспекту туди-назад Комісія його затвердила, і ми зі Стівом та Едом були готові вирушати в дорогу, щоб представити Pixar інвесторам.

Нам було потрібне слайд-шоу, щоб розповісти історію Pixar. У ньому мали поєднатися піксарівські шлях розвитку, прагнення, бізнес-план, ризики, а доповнити все це були покликані відеофрагменти, що показували нашу роботу. Ми зі Стівом разом спланували, про що йтиметься у слайдах, а потім Стів сам узявся до роботи над ними. Він просив надати йому зображення, дані, числа, коли вони були потрібні. Потім сказав мені, щоб я поглянув на результат і ми зробили ревізію слайдів.

Стів приділяв увагу кожному нюансу, навіть деталям, що, як я міг судити, були непомітні неозброєним оком, на кшталт кернінгу шрифту (зміні проміжків між літерами) і згладжуванню шрифту — щоб переконатися, що обриси кожного надпису ідеальні. Стів найняв фахівця із презентацій, Вейна Ґудріча, щоб допомогти довершити ці деталі й переконатися, що кожен пункт виїзної презентації відшліфований, усі фрагменти — на своїх місцях, і ми зможемо досконало представити слайд-шоу та відео.

Зрештою, так і було. Почався листопад. Pixar на повній швидкості прямував до низки подій, які двома важливими числами — касовими зборами першого вікенду «Історії іграшок» та стартовою ціною під час піксарівської IPO — мали сказати своє «так» чи «ні» шістнадцятьом рокам зусиль, майже 50 мільйонам доларів інвестицій, невтомній роботі оповідачів та розробників із когорти найталановитіших у світі. Місяць планувався такий:

• у другий тиждень листопада ми збиралися розпочати виїзну презентацію, тривалістю чотирнадцять днів;

• після того в неділю, 19 листопада, Disney запланувала провести прем’єру «Історії іграшок» у кінотеатрі El Capitan у Голлівуді;

• у середу, 22 листопада, «Історія іграшок» виходила в прокат у кінотеатрах Північної Америки;

• у суботу, 25 листопада, ми мали отримати вердикт щодо початкових касових зборів;

• зрештою, якщо все це пройде добре, якогось дня на наступному тижні після презентації стрічки мусив відбутися перший продаж піксарівських акцій — і ми мали стати публічною компанією.

Окрім цього, нічого важливого не відбувалося.

16

El Capitan

Моя донька Сара стояла біля парадних дверей нашого будинку. На той час їй виповнилося сім років, і вона завжди була готова першою, особливо коли ми збиралися зайнятися чимось цікавим.

— Ходімо, — казала вона. — Машина вже тут. Нам треба йти!

Я й не сумнівався в тому, що Сара нас проконтролює. Вона була одягнута у гарненький чорно-білий костюм, спідничку й блузку, а її волосся прикрашала біла стрічка.

Була субота, 19 листопада, і ми збиралися до аеропорту Сан-Хосе, де на нас із Гілларі, Джейсоном і Сарою чекав рейс до Лос-Анджелеса. Там ми мали автомобілем дістатися до нещодавно оновленого кінотеатру El Capitan, у якому Disney проводила прем’єру «Історії іграшок» для запрошеної публіки. До того ж, по сусідству з кінотеатром Disney облаштувала Дім розваг «Історії іграшок», де було повно забав, ласощів і шоу, пов’язаних із мультфільмом. Тож Сара аж ніяк не збиралася запізнитися на літак.

Кількома днями раніше ми завершили виїзну презентацію для IPO. Стів, Ед і я переповідали історію Pixar знову й знову. Ми описували піксарівський бізнес-план і всі ризики, якнайкраще відповідали на кожне запитання. Під час усього шляху нас супроводжували інвестиційні банкіри, і Майк Мак-Кефрі справді приєднався до нашої команди, відвідавши кожне місто.

Але зрозуміти реакцію інвесторів було складно. Вони рідко коли — а може, навіть ніколи — підскакували від захвату. Інвестори не хочуть виявляти шалений захват, бо це може спровокувати зростання ціни на акції до того, як вони їх куплять. У банку Robertson Stephens, здавалося, були задоволені тим, як усе пройшло. Але щоб дізнатися, як виїзна презентація вплине на попит на акції Pixar, треба було ще трохи зачекати. Найкраще, що ми могли зробити під час очікування, — рухатися далі й насолодитися прем’єрою «Історії іграшок».

Ми приземлилися в Лос-Анджелесі у пообідню пору. Нас зустріли в аеропорту, щоб відвезти на прем’єру. Доки ми їхали до кінотеатру El Capitan, повсюди бачили ознаки проведення маркетингової кампанії «Історії іграшок» від Disney.

— Дивіться! — вигукнула Сара. — Постер «Історії іграшок»!

Якщо раніше ми висловлювали сумніви щодо маркетингових зусиль Disney у питанні розкрутки нашого фільму, то тепер вони більш ніж виправились.

«Пригоди цього святкового сезону розпочнуться, коли іграшки оживуть», — ішлося в трейлері мультика, який тижнями показували в кіно.

«Два герої, готові до будь-чого — крім одне одного», — лунало далі. А потім, насамкінець: «Walt Disney Pictures представляє перший у світі мультфільм у жанрі комп’ютерної анімації».

Disney зачепила саме ті струни, які потрібно. Правильного підходу дотримувались і під час потужної кампанії з розміщення постерів та біл-бордів, які повсюдно заповнили щити вздовж трас, автобусні зупинки, оздобили боки автобусів. Останні кілька тижнів усіх у Pixar переповнювало нервове збудження, і тут раптом ми почали помічати біл-борди на місцевих дорогах. «ІГРАШКИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ У МІСТО», — було написано на одному з них великими чорними літерами, а поруч — персонажі «Історії іграшок» у повному кольорі. Інші постери були присвячені окремим героям. На плакаті з динозавром Рексом було написано: «Я НЕВГАМОВНИЙ РЕКС!», плакат із Вуді містив напис: «НЕ СМИКАЙ МЕНЕ ЗА МОТУЗОЧКУ!» Унизу кожного постера була фраза: «ОЖИВЕ 22 ЛИСТОПАДА». Складно було не помітити наростання барабанного дробу, що знаменував наближення прем’єри.

Тепер ми під’їжджали до місця висадки пасажирів біля El Capitan.

— А зараз ми всі вийдемо з машини так, наче знаємо, як це робиться, — оголосив десятилітній Джейсон, посміхаючись.

Джейсон сприймав із гумором практично все, що ми робили. Ми не раз збуджено обговорювали й підсміювалися з того, що до кінотеатру доведеться іти червоною доріжкою. Чесно кажучи, ми не мали йти по килиму, що вів до телекамер, — його приготували для зірок. Утім, наш килим був розстелений поруч, і відчуття максимально наближалися до тих, які бувають від крокування червоною доріжкою. Адже нам усе одно доведеться пройти повз репортерів і фанатів, що вишикувалися