«Шоа» у Львові - Євгеній Петрович Наконечний

дій. Прямими чорними лініями з Заходу на Схід позначався блискавичний наступ німецьких військ. Що три дні чорні лінії домальовувались на декілька сантиметрів все далі і далі на Схід. Ще трохи -і лінії дійдуть до кінця карти. Через Львів на Схід марширували свіжі частини вермахту, сповна оснащені новою технікою та озброєнням. Шинок на розі Клепарівської змінив вивіску на «Bierenschranken nur für Militär» (Пивна для військових), куди цивільних не впускали. Зранку до вечора тут товпилися молоді, бадьорі солдати, весело горлаючи, ніби війна вже переможно закінчилася.

Тим часом німецька адміністрація повністю взяла під свій контроль місто. Одного дня Микола Щур схвильовано розповів про подію біля банку «Дністер», що на вулиці Руській. У цій знаменитій будівлі розміщувалися новоутворені розмаїті українські установи.

— Іду Руською, — оповідав Щур, — коли зауважую, що сюди під'їжджають великі криті автомашини. Це мене чомусь насторожило. Відійшов убік, без поспіху закурив, спостерігаю. Дивлюся, з будинку «Дністра» німці виводять людей і пакують у криті вантажівки. Якби я надійшов кілька хвилин раніше, і мене б замели.

Того дня, а було це 15 липня, через два тижні після вступу німців до Львова, ґестапо провело масові арешти серед українських політичних активістів по всій Галичині. Головний удар спрямовувався проти ОУН, яка була стрижнем національного визвольного руху. Кілька днів перед тим ґестапо таємно заарештувало Степана Бандеру, Ярослава Стецька та інших провідних діячів революційної ОУН. Треба сказати, що існувала ще одна організація, мельниківців, яка теж носила назву ОУН, і їх донині часто плутають. Складалася мельниківська ОУН здебільшого з емігрантів та групи опортуністично налаштованої інтелігенції, і відчутного впливу на широкі верстви українського суспільства вона не мала. З літа 1944 року вона остаточно втратила в Україні усякий вплив. Ці дві (зовсім різні) організації а окремим керівництвом, з різними структурами часто навмисне розглядають як дві фракції однієї і тієї ж організації, що не відповідає дійсності.

З 15 липня революційна ОУН (бандерівці, за гестапівською термінологією — «Bandera-Leute») вийшла на шлях безкомпромісної боротьби з гітлерівською Німеччиною. Про цей факт не люблять згадувати дослідники антиукраїнського спрямування. Того ж дня оприлюднено німецьке розпорядження, за яким євреї, старші 14 років, зобов'язані носити на правій руці білі пов'язки з шестикутною голубою зіркою Давида. Кравець Валах за декілька годин наробив потрібних пов'язок на весь квартал. На перший погляд заведення спеціальних єврейських пов'язок виглядало на дурнувату примху німецької адміністрації, що згадала середньовічні звичаї, коли у деяких країнах єврею змушували носити ознакування. У дійсності ж пов'язки започаткували організований, заздалегідь чітко продуманий процес ізоляції євреїв від решти населення.

Іда Штарк заявила, що вона як єврейка з гордістю носила би національну зірку Давида, проте, оскільки до цього її змушують вороги, вона не зважатиме на гестапівські погрози. Її мати Хая Штарк, знаючи доччин характер, заплакала. На дверях вона причепила великий білий аркуш паперу з написом: «Виходиш з дому, не забувай про пов'язку», але це мало допомагало. Щоразу, коли Іда виходила з дому, чути було голосіння старої Хаї. Щоб не травмувати матір, Іда погоджувалася надягати пов'язку, але кожен раз треба було її до цього слізно вмовляти.

Натовп пішоходів на львівських вулицях розділився візуально на євреїв з білими пов'язками і неєвреїв, або за німецькою расовою теорією — на семітів і арійців. У повсякденні ці расистські, окупаційні терміни не прижилися, при потребі вживалися старі назви: євреї і християни. На пов'язки львів'яни не звертали ніякої уваги, але звертали німці.

Раз ми з Ґердом балакали на початку Янівської вулиці. Перед самою війною, про що я вже згадував, він прибув з Данціга (тепер Гданськ) і привіз з собою німецький молодіжний одяг: Шкіряні шорти, мешти на товстій підошві, широкий ремінь. Ґерд якраз був у цьому вбранні. 3 Янівських казарм надійшла пара немолодих солдатів-тиловиків, які голосно про щось сперечалися. Ґерда мов струмом ударило. «Це «данцігери», шепнув він мені і поквапився їм назустріч.

Хлопець сміло зачепив їх, і вони утрьох радісно і збуджені» заговорили твердим прусським акцентом (на чужині земляки сприймаються як родичі). Білявий стрункий Ґерд зовсім не і скидався на єврея. Радше виглядав типовим німецьким хлопчиком, якого зображали на рекламних ілюстраціях. Під час бесіди Ґерд стояв якось боком і німці довго не помічали його єврейської пов'язки. А коли помітили, враз спохмурніли, пригасли. Їхні обличчя не виражали ненависті, скоріше співчуття і жаль. Один з них добув з солдатської сумки банку консервів і тицьнув Ґерду в руки. Солдати спішно покинули його, ніби особу, хвору на проказу. Збентежений до сліз, Ґерд спробував до мене усміхнутися, але це йому не вдалося.

36

Навантаження на транспортні артерії Львова з пересуненням фронту далеко на схід помітно знизилося. Щезли моторизовані військові колони, як і довжелезні валки в'ючних мулів, через які не раз годі було перебратися на протилежний бік вулиці. Але спад перевезень не стосувався перехрестя Городоцької та Янівської вулиць. Тут сходилися аж чотири трамвайні колії і бурхливо вирував безкінечний потік автомобілів, мотоциклів і кінних упряжок. На роздоріжжя поставили регулювальника транспортного руху з так званої української допоміжної поліції («Ukrainische Hilfspolizei»). Регулювальник мав поперемінно, залежно від нагромадження, затримувати рух на Городоцькій, щоб пропустити транспорт з Янівської, а згодом навпаки — затримати рух на Янівській, щоб пропустити транспорт з Городоцької.

З часів Визвольних змагань відомі були два фасони українського військового накриття голови. В армії УНР військові шапки мали круглу форму, їх називали «петлюрівками». В армії УГА шапки мали спереду роздвоєння, їх називали «мазепинками». Службовці української допоміжної поліції носили мазепинки, кокарди з тризубом, темносині блюзи і чорні штани.

Для львівських поляків спостерігати на рухливому перехресті фігуру в ненависній мазепинці з тризубом, що нагадувало їм вояків УГА, було як плювок у душу.

Одного разу з Городоцької вниз над'їхало на роздоріжжі відразу чотири-п'ять лімузинів. Регулювальник забороняючим жестом затримав їх, забезпечивши проїзд транспорту з Янівської. З легковиків залунала лайка обурених пасажирів, а ними були німецькі офіцери. Цивільні пішоходи, зауваживши щойно виниклу конфліктну ситуацію, зупинялися. Так несамохіть почала збиратися юрба.

Регулювальник з упертості чи неуважності не давав лімузинам позачергово негайної дороги і далі продовжував пропускати транспорт з Янівської. Нарешті він милостиво