Вирвані сторінки з автобіографії - Марія Василівна Матіос
Рука писаря не сполучила ці поняття «добро» і «совість».
«...І ДОМАШНІ РЕЧІ - 1489 ШТУК»«- Татку, знов хати у когось розбивають?
- Ні, сину, то браму для Сталіна робля...».
(Зі спогаду працівника Чернівецького машзаводу Отто БОГАТИРЯ (родом із Вижниччини).«Ти казала мені, мамко, воликів продати,
Бо продав с'ми - то б не мав с'ми в калагоз що дати.
Летів ворон з чужих сторон та й сів на осиці -
Плачу, мамко, що не взяли з мене портяниці».
(Записано у с.Великий Кучурів Сторожинецького району Гарафиною МАКОВІЙ).Колгоспам передував 1947 рік, що ходив із косою і плугом поміж людей. Коса косила не пшениці й не жито. Вона ходила між людських господ, нишпорила по закутках і задвірках і рахувала господарку.
О, той плуг зорав Буковину глибоко, вивернувши і розрубавши коріння поважних фамілій[5] заможних ґаздів і просто звичайних буковинців.
З АРХІВУ:
Отже, рік - 1947.
Район - Заставнівський.
Тут, як і повсюди, коса ходила у масці влади: уповноважені сільрад складали «Материалы по утверждению списков кулацких хазяйств по району».
Думала, нарешті, на власні очі побачу оте «страшне багатство», як його називає бабка Гафія. Побачила. Заплющила очі, щоб не скотилася сльоза.
Плуг орав. Коса косила. І знайшли те, що треба було знайти: куркулів. У Ржавинцях їх виявлено - 5, у Брідку - 6, в Бабиному - 11, в Юрківцях - 3.
Були й критерії: «Характеристики господарств...» Мабуть, ходили уповноважені коло хат, як ходять із переписом, і писали... писали... потім пропонували на затвердження в сільради... в сільрадах сиділа (в основному) безземельна голота і затверджувала.
Читаю «Характеристику господарства громадянина Шкварчука Якова Степановича з Товтрів. «Сім'я з трьох душ мала: ріллі - 8,80 га, городу - 0,35 га, саду - 0,05 га, робочих коней - 1, вуликів - 6, корів - 1. У графі «наявність підприємств і промислових сільськогосподарських машин» - стоїть прочерк. Далі йде «застосування найманої праці». Тут громадянин Шкварчук завинив. Ой, тяжко завинив перед радянською владою: мав сезонних робітників, в 1930-1947 роках на Якова Степановича гнула спину Анна Рудийчук, а в 1935-1947 - Коронянчук Петро сходив потом на ґрунтах «глитая». Не міг, бачите, господар власноруч обходити майже 9 га землі - а треба було!
А ще як підемо далі - то взагалі кримінал.
Ідімо... Графа «Інші ознаки одержання нетрудових доходів, що можуть бути за підставу для індивідуального оподаткування сільськогосподарським податком».
Ви чуєте, люди, що він робив, отой Шкварчук із Товтрів? Цитую: «викидав на ринок для одержання прибутку хліб, вгодований скот, корів, бугаїв; купував і перепродував з прибутків, наживав маєтки і гроші». А ви думали, що він здихав з голоду як собака... а червонозоряне військо хотіло його нагодувати. Як кажуть, «не тут-то было». А «інші особливості» цього господарства (в період окупації та після визволення)», що показують? Показують «нетрудові доходи від спекуляції - скота, корів та продажу зерна». Гм... Вам хотілося, щоб Шкварчук із ґвером[6], а він із сапою та граблями чекав на визволителів.
А визначення яке - «викидав на ринок». Отако взяв чоловік - і викинув свою працю отим бісовим експлуататорам, щоб голодні не сиділи. А треба було згноїти, прикопати, приорати дар Божий і ласку Божу і самому гибіти. Зате визволителі лишилися б задоволеними і без претензій.
Та Шкварчук - це квіточки. Є ґазди - не рівня йому. Oн Дмитро Григорович Федишин. Окрім десяти гектарів землі, мав чоловік «маслобойку-сепаратор», яким переробляв молоко, (не воду ж, звичайно), яке закуповував в селах (а треба було, щоб воно кисло?). О, Федишин - птиця високого польоту, бо йому належала ще й молотарка-двигун, сіялка. А це теж нетрудові доходи. До того ж він продавав ліс «за куб - 50 рублів, що давало доходу в рік 2500 рублів».
А що у Вербівцях робилося - не приведи, Боже: господарство Степана Рудана «має постійні зв'язки з ворожими елементами». Це тобто з тими, хто проти репресій і колгоспів.
Там багато цікавого, в отих «Матеріалах...». Є записи про арешти людей органами МҐБ. В селі Бабино, наприклад, обліковець не ставив коми між цифрами, і з документів випливало, що люди мали по 400-900 гектарів землі.
Караюча рука не має пощади. І до дітей. Хотіла б знати, чи кипить образа в душах нащадків Дмитра Васильовича Михайлюка із Заставни? У сорок сьомому їх було восьмеро:
тридцять другого,
тридцять третього,
тридцять п'ятого,
тридцять шостого,
сорок першого,
сорок третього,
сорок четвертого
і сорок шостого років народження.
О, то велика провина, що батько на ці роти мав аж 10,67 гектара землі, дві корови і маслобойню. А потім...
Потім їхали до Сибіру, на Урали, в Томськ Омськ і до дідька за двері. Спустошували сотні буковинських Сіруків. Коса косила...
Дані із «Списка хазяйств и имущества, изъятого в хазяйствах, выселенных из Заставновского района». Отже, таких у селі
