Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Габріель Гарсія Маркес

Це ще не кінець

11 червня 1955 року, через два роки після того, як Вільма Монтезі вийшла з дому, та вже не змогла повернутись, П’єро Піччоні та Уґо Монтанью викликали до суду. Перший має відповісти за убивство через необережність. Другий — за покривання. Квестор Северо Політо має відповісти за звинувачення, дослівно викладені вище.

Але впродовж двох років розслідувань, перешкоджань, закриттів і відкриттів справи до списку додалися нові люди: до суду були викликані ще двадцять осіб, зокрема за фальшиві свідчення.

Важке розслідування, проведене начальником Сепе, чітко встановило, що Вільма Монтезі двадцять чотири години була поза домом. Що вона робила ці двадцять чотири години? Це велика лакуна у справі. Попри те, що двадцять осіб будуть судити за фальшиві свідчення, жодна з них не спробувала пояснити цю таємницю; ніхто не сказав, що був чи знав когось, хто був з Вільмою Монтезі у ніч 9 квітня, коли її батько відчайдушно шукав її на набережній Тибру. Наступного дня, коли Анджело Джуліані отримав телеграму, в якій мовилося, що його наречена наклала на себе руки, Вільма Монтезі була живою. Вона мусила їсти принаймні двічі перед смертю. Але ніхто не зумів сказати, де вона спожила цю їжу. Навіть не було когось, хто б наважився натякнути, що бачив її надвечір 10 квітня, коли вона їла морозиво. Можливо, наступного місяця, під час допиту сторін в суді, ми дізнаємось зворотний бік цієї таємниці. Але цілком можливо також і те, що не дізнаємось ніколи.

Серія хронік з Риму,

опублікованих 17, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25,

26, 27, 28, 29 і 30-го вересня 1955 року,

«Ель Еспектадор», Богота

Пані Жанна Казальс, молода й елегантна дружина заможного французького промисловця, о сьомій вечора вийшла з майстерні свого кравця, загорнута в розкішну норкову шубу і з 15 мільйонами франків у коштовностях, розсипаних по всьому тілу. Вона змішалася з натовпом, що згромадився на вулиці Фобур-Сент-Оноре (можливо, найелегантнішій і одній з найвелелюдніших у Парижі), маючи намір зустрітися зі своїм чоловіком. На зустріч вона так і не прийшла. Пані Казальс зникла, не лишивши ані сліду, жодного натяку, який дав би змогу робити припущення щодо її місцезнаходження. У відчаї, поліція вхопилась за зізнання, яке, пані Казальс, мабуть, певний час тому зробила своєму близькому другові: «Я потрапила в тарапату, з якої мені, схоже, не вибратись». Це незвичайний слід. Звички пані Казальс були цілком ординарними. Репутація — бездоганною. Але в такому місті, як Париж, де щороку таємниче зникають 100 тисяч людей, жодна можливість не є неймовірною.

Каракас, ринок № 1

Випадок пані Казальс зробив модною в газетах суміжну проблему: торгівлю «білими рабинями». Це питання, про яке часто говорять. Поліція в неї вірить. Усі газети, що зайнялись цим питанням, погоджуються, що основним південноамериканським ринком торгівлі «білими рабинями» є місто Каракас.

Проте коштувало чимало труду викликати тривогу в суспільстві, попри масштаб фактів: за останні роки 30 тисяч дівчат були викрадені в Парижі і продані в численні кабаре і публічні місця по всьому світі. Згідно з цією інформацією, основними ринками є Північна Африка і Південна Америка.

Уперше, відколи періодично стали нагадувати про існування цієї темної торгівлі людьми, французька громадськість продемонструвала активне занепокоєння. Сьогодні я був на громадських зборах, на які, в основному, прийшли матері родин, які вимагають від французького уряду енергійнішого втручання в проблему. Французьке правосуддя знає багато випадків. Та, на жаль, завжди, коли газети заторкували це питання, громадськість, здавалось, думала, що йдеться попросту про журналістську спекуляцію. Тепер усе змінилося. В Національній асамблеї депутатка Франсін Лефевр відклала убік всі міжнародні і внутрішні політичні проблеми, аби відчайдушно підняти це питання. Немає жодного сумніву: торгівля «білими рабинями» існує, нею керують потужні організації з агентами і клієнтами по цілому світі, і ведеться вона у всіх великих столицях. Насамперед в Парижі.

Дві тисячі доларів за француженку

Для початку поліція взялася ретельно контролювати деякі відібрані оголошення, на позір невинні і спокусливі: «Легка робота, 40 тисяч франків, для панночок від вісімнадцяти років». Дівчині такого віку нелегко опиратися спокусі. У багатьох випадках йдеться про пристойну роботу. Та винятки є страшними: претенденток задурюють контрактом, переправляють літаком в Північну Африку і там продають, немов якусь річ. Це бізнес, який дає сто відсотків прибутку.

Спосіб, у який діють агенти організації, схожий на кінострічку. На початку цього року о сьомій вечора на Єлисейських полях перед величезними освітленими вітринами спинився автомобіль. З нього вийшов чоловік, схопив за руку студентку і силою запхав в автомобіль. Більше про неї не чули.

Та насправді перші контакти є радше хитромудрі, ніж брутальні. Один журнал розповідає про справу Івонни Вінсент, яка одного сонного пообіддя перебувала вдома в товаристві служниці. Її мати пішла у кіно. Надвечір у двері постукала мила монашка з поганою новиною: її мати потрапила в аварію. Монашка явилася з обманною новиною і облудним наміром. Біля брами стояв припаркований автомобіль, яким керував її спільник. То було востаннє, коли бачили Івонну Вінсент.

Інший випадок: дівчина, імені якої не називають, збиралась сісти у метро, провівши увесь день у Венсенському лісі в товаристві своїх друзів. Поки вона перечекала червоний світлофор, аби перейти вулицю, сліпа старенька попросила її перевести. Ніхто не знає, що трапилось на протилежному боці вулиці, бо сталося це 18 вересня о чверть на сьому вечора, а дівчина й досі не вернулася додому. Поліція має підстави думати, що ці дві дівчини — як і більшість із 30 тисяч зниклих в останні роки — перебувають десь у далеких світах, доводами чи силою змушені до проституції.

Механізм, схоже, дуже простий: умовивши, дівчат везуть в Північну Африку чи Південну Америку. Гарненька, юна і послужлива француженка може коштувати до півмільйона франків, майже дві тисячі доларів. Однак той, хто платить цю суму, відчуває, що має право експлуатувати товар, доки не помножить інвестицію. У дівчини, що потрапила між зубців цього зчеплення, дуже мало шансів вернутися додому. Організація може переслідувати її до найдальшого закутка світу. Проте