Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Габріель Гарсія Маркес
Поліція знищила одяг Вільми
Анна-Марія Кальйо відбула очну ставку з великим самовладанням. Вона підтвердила всі викладені в її заповіті звинувачення. І додала дещо нове, аби їх розширити. Сказала, що невдовзі після деяких публікацій преси про чорний автомобіль, що зав’яз у піску у першій декаді березня (свідчення Піччоні), вона бачила «Альфу 1900» при вході до помешкання П’єро Піччоні. Вона сказала, що, побачивши той автомобіль, згадала про публікації в пресі і намагалася розгледіти його номерний знак, але Монтанья розгадав її намір і дуже вправно завадив їй. Вона твердо трималася свого звинувачення, що Піччоні і Монтанья ходили до шефа поліції, поки вона чекала їх в автомобілі. Піччоні заперечив це звинувачення. Та згодом підтвердилося, що цей візит і справді мав місце.
Попри злостивість
Коли було розглянуто всі звинувачення Анни-Марії Кальйо і багато з її заяв підтвердились, слідчий у справі дійшов висновку: «Треба вважати вартими уваги різні заяви Анни-Марії Кальйо в ході формального слідства, а також зроблені перед тим, як справу вдруге було відправлено в архів, і на процесі Муто — з огляду на суттєву узгодженість її тверджень, які лишаються незмінними і надзвичайно виразними, що свідчить про рішучу переконаність, навіть під час драматичних очних ставок з Монтаньєю і Піччоні».
«Це правда, що Кальйо, — вів далі слідчий, — надихало почуття злості супроти Монтаньї через те, що той покинув її після доволі тривалого періоду інтимного життя, що породило і зміцнило в душі дівчини глибоке переживання, яке постійно проявляється в її листуванні»; але він дійшов висновку, що цим почуттям можна пояснити її поведінку, яку не треба розглядати як безпричинний плід ревнощів чи нерозважну помсту.
Погане кіно
Акторка Аліда Валлі, яку викликали дати свідчення про телефонний дзвінок з Венеції, який вона сама заперечила перед пресою, визнала, що він справді мав місце, але був цілком відмінний від того, яким його описали свідки. Вона сказала, що про ту розмову, в якій говорилося про Піччоні, вона прочитала в газетних вирізках. Ці вирізки, сказала актриса, їй на домашню адресу надіслала міланська агенція «Леко делла Стампа». Аби довести це, вона показала вирізки: одну з «Ла Нотте» за 6 травня; ще одну з «Мілано Сера» за той самий день; іншу з «Іль Моменто Сера» за 5 число і ще одну — з міланської газети «Луніта» за той самий день. Але Аліда Валлі забула основне: її телефонний дзвінок був 29 квітня. За тиждень до того, як у пресі з’явилися вирізки, які вона представила як алібі.
«Амальфійський тонзиліт»
Треба було перевірити ще одну річ: «амальфійський тонзиліт» Піччоні. Як було сказано, молодий композитор популярної музики запевнив, що перебував в Амальфі з акторкою Алідою Валлі і що повернувся до Риму 10 квітня по обіді. Того вечора обоє мали бути присутні на зустрічі. Проте з’ясувалося, що Піччоні на ній не було. Однак у нього було пояснення: того ж дня він зліг у ліжко через запалення мигдаликів і, щоб довести це, представив рецепт від лікаря Ді Філіппо, який дбайливо зберігав увесь рік. Представив він також довідку про аналіз сечі.
Минуло стільки часу, що лікар Ді Філіппо не пам’ятав точної дати, коли він виписав рецепт. Але слідчий ретельно переглянув записи лікаря і встановив, що перелік консультацій останнього не узгоджувався з датою на рецепті Піччоні.
З огляду на підозрілу відмінність, представлений Піччоні рецепт піддали технічній перевірці, і експерти-графологи дійшли згоди, що дату на рецепті було підроблено.
Ще один провал
Відтак перейшли до перевірки автентичності довідки про аналіз сечі. Професор Сальваттореллі, завідувач бактеріологічним інститутом, в якому буцімто робився аналіз, заявив, що не впізнає підпис на довідці. Окрім того, він переглянув свій щоденник-календар і пересвідчився, що ані в ньому, ані в жодному списку аналізів, зроблених інститутом, не фігурує ім’я П’єро Піччоні. Намагаючись ідентифікувати підпис, експерти-графологи приписали його лікареві Кардуччі, який працював у тому ж інституті. Лікар Кардуччі і справді впізнав свій підпис, але ні в своїх записах, ні в своїй пам’яті не знайшов помітки про аналіз сечі на ім’я П’єро Піччоні. Сам лікар Кардуччі добровільно висунув гіпотезу про те, що фальшива довідка була написана над його підписом — на чистому бланку або після того, як було стерто справжню довідку.
«Сласні забави»
Й нарешті слідчий побував у домі в Капакотті, де, як було заявлено, Джобенджо програла 13 мільйонів лір. За численними свідченнями, в тому домі влаштовували знамениті «сласні забави». Цей дім розташований недалеко від того місця, де було знайдено труп Монтезі.
Слідчому вдалося встановити, що в тому домі збиралися Монтанья і дехто з його друзів і що час від часу вони, цілком голі, купалися в морі, на сусідньому пляжі. Він з’ясував і написав у матеріалах справи, що в тому домі бували «точно частіше, ніж один раз, Монтанья і Анна-Марія Кальйо; щонайменше один раз — Монтанья і Джобенджо, і при іншій нагоді — сам Монтанья, один його друг і дві дівчини».
Безголові маріонетки
Розкладаючи карти за порядком, що було нелегким завданням, начальник Сепе перевірив одне з найсерйозніших звинувачень у справі Монтезі: знищення поліцією одягу Вільми. Коли тривав процес Муто, в редакції журналу «Актуалідад» провели обшук і знайшли записник редактора Джузеппе Парлато. В одному із записів йшлося, що під час розмови з паном де Дука останній розповів, що один поліцейський у травні 1953 року сказав йому, що у той день, коли знайшли труп Вільми Монтезі, П’єро Піччоні з’явився до шефа поліції і вручив йому одяг, якого бракувало на трупі. Після наполегливих пошуків слідчому вдалося ідентифікувати «пана де Дука».
