Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Габріель Гарсія Маркес

7 • Передмова

19 • Від редактора

25 • Президентський голяр

28 • Тема для теми

31 • Поясненна помилка

34 • Убивця самотніх сердець

37 • Смерть — дама непунктуальна

40 • Химерне ідолопоклонство в Ла-Сьєрпе

50 • Чоловік приходить у дощ

55 • Дім родини Буендія

58 • Літературщина

60 • Провісники

62 • Листоноша дзвонить тисячу разів

69 • Тигр з Аракатаки

71 • Й. С. їде на відпочинок

76 • Скандал сторіччя

143 • Жінки, що зникають в Парижі, опиняються в Каракасі?

148 • «Я побував в Угорщині»

156 • Найчудовніший на світі рік

175 • Лиш дванадцять годин на його порятунок

188 • 6 червня 1958 року: Каракас без води

197 • Злигодні письменника

201 • Не спадає на думку жодна назва

211 • Сандіністський удар. Хроніка нападу на «дім свиней»

225 • Кубинці перед лицем блокади

237 • Примара Нобелівської премії

243 • Бездротова телепатія

247 • Нове найстаріше на світі ремесло

251 • Так, туга і далі є такою ж, як була

255 • Страшна оповідка для новорічної ночі

259 • Магічні Кариби

264 • Поезія — доступна дітям

267 • Ріка життя

272 • «Марія, серденько моє»

276 • Немов заблудлі душі

280 • Ще трохи про літературу і дійсність

285 • Мій особистий Гемінґвей

291 • Привиди доріг

295 • Богота 1947 року

299 • «Дорожні байки»

303 • Моє інше «я»

308 • Бідні добрі перекладачі

313 • Літак сплячої красуні

318 • Потрібен письменник

322 • Обреґон, або несамовите покликання

326 • Література без страждань

330 • З Парижа — з любов’ю

334 • Повернення в Мехіко

338 • Гаразд, поговорімо про літературу

342 • Ота дошка новин

347 • Повернення до зародка

351 • Як написати роман?

Світ визнає Ґабріеля Ґарсію Маркеса як непересічного романіста: любого творця полковника Авреліано Буендіа і Макондо, епічного кохання Ферміни Даси і Флорентіно Аріси, смерті Сантьяґо Насара і страхітливого та одинокого диктатора з «Осені патріарха». За все це його за життя удостоїли найвищої відзнаки літератора, Нобелівської премії, і вся Латинська Америка тріумфувала, побачивши «одного з шістнадцяти синів телеграфіста з Аракатаки» на церемонії її вручення в присутності королівської родини Швеції.

Ґабо (під таким ласкавим ім’ям його знає весь іспаномовний світ) відомий також як друг і повірник Фіделя Кастро та Білла Клінтона, а ще Кортасара, Фуентеса та інших їхніх колег по буму; а також як чоловік Мерседес Барчі і батько двох синів, Ґонсало і Родріґо. Коли у 2014 році, у віці вісімдесяти семи років, він помер, на похорон, церемонія якого відбулась у гарному Палаці красних мистецтв в Мехіко, столиці країни його проживання, прийшли усі. І коли Хуан Мануель Сантос, на той час президент Колумбії, його батьківщини, назвав його найвидатнішим колумбійцем всіх часів, ніхто не взяв це під сумнів.

Та, крім усього цього, Ґабо був газетярем; журналістика в певному сенсі була його першим коханням і, як усі перші кохання, найтривкішим. Ця професія стала його першою опорою як письменника, і він це завжди пам’ятав; його замилування журналістикою було таким, що якось він, з характерною для нього піднесеністю, заявив, що вона є «найкращим на світі ремеслом».

Цю гіперболу породило почуття поваги і любові до професії, яку він зробив своєю в той самий час, коли робив свої перші кроки як письменник. У 1947 році, на першому році навчання в Національному університеті в Боготі, Ґабо опублікував свої перші оповідання в часописі «Ель Експектадор». Він хотів стати письменником, але вступив на факультет права, щоб догодити батькові.

Політичне насильство різко увірвалось в життя Ґабо в квітні 1948 року, коли вбивство харизматичного ліберального лідера Хорхе Ельєсера Ґайтана спровокувало кількаденне народне заворушення. Під час колотнечі, яку пам’ятають як «Боготасо», студентський гуртожиток Ґабо згорів, а сам університет було зачинено sine die. Це стало початком громадянської війни (названої «Ля Віоленсія») між лібералами і консерваторами, яка тривала десять років і забрала життя 200 тисяч людей.

Колумбія, як і життя Ґабо, вже ніколи не будуть такими, як раніше. Аби продовжити навчання, Ґабо переїжджає в Картахену-де-Індіас, записується в університет і в травні 1948 року починає публікуватися в новій місцевій газеті «Ель Універсаль». Незабаром він покинув навчання, аби цілком присвятити себе письменству. Намагався заробляти на життя, пишучи статті до «Ель Еральдо» в Барранкільї, місті, куди він переїхав 1950-го. То були щасливі роки формування в оточенні інших юних творців: письменників, митців, богеми, які стали близькими друзями й утворили так звану «Барранкільську групу». В ту пору Ґабо жив в готелі, де номери здавались погодинно, вів колонку, яку підписував псевдонімом Септімус, і написав свою першу повість «Опале листя».

Ця антологія, така ж очікувана, як і необхідна, акцентує журналістський спадок Ґабріеля Ґарсії Маркеса шляхом упорядкування його опублікованих статей. Починається вона молодим і богемним Ґабо побережного періоду, який заледве почав свій злет як письменник, і продовжується наступні сорок