Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Габріель Гарсія Маркес

Слідчий у справі Монтезі встановив такі факти з життя П’єро Піччоні:

На вулиці Арчерусіо, номер 20, у нього була холостяцька квартира, у виключно його користуванні, в якій він влаштовував забави в товаристві друзів і жінок. Ця квартира не була зареєстрована у консьєржа дому. Акторка Аліда Валлі визнала, що кілька разів бувала там, «аби послухати деякі платівки».

За різними свідченнями, П’єро Піччоні є чоловіком «із витонченим смаком в коханні». З’ясувалося, що він вдається до наркотиків як стимулюючого засобу.

Було доведено, що в товаристві Монтаньї він учащав до невеличкого бару на вулиці Бабуїно, де, як ви, либонь, пам’ятаєте, хтось чув, як Андреа Бізачча сказала: «Вільма Монтезі не могла померти через нещасний випадок, бо я її дуже добре знала». Той заклад закрила поліція, оскільки там збиралися «разом з екзистенціалістами, особи, що вживають наркотики, чи принаймні люди з сумнівними моральними рисами».

«Маркіз»

Щодо життя Уґо Монтаньї, відомого як маркіз ді Сан Бартоломео, елегантного чоловіка з хорошими зв’язками, було встановлено — в буквальних термінах матеріалів справи — таке:

«Народився в Ґротте, провінція Палермо, 16 листопада 1910 року в родині, що займала дуже скромне суспільне та економічне становище, дехто з її членів не був позбавлений судимостей і знайомства з поліцією. Його батька Дієго вперше було затримано 1 квітня 1931 року в Пістої “за наказом начальника” і 27 числа того ж місяця експатрійовано. Одного з його братів було засуджено до кількарічного ув’язнення за шахрайство і покривання.

У 1930 році Уґо Монтанья переїхав зі свого рідного містечка, в Пістою, а згодом вернувся в Палермо, де його вперше заарештували за підробку векселів. Вийшовши з ув’язнення під заставу 23 травня 1936 року, він був висланий у Рим 28 числа того ж місяця».

Одружений, має дітей

«Уґо Монтанья, — мовилося далі в матеріалах справи, — 1935 року уклав у Римі шлюб з Ельзою Анібальді. Після нового ув’язнення його випустили на волю в 1937 році за амністією, коли він відбував покарання за незаконне присвоєння звання державного бухгалтера.

Після короткого періоду спільного проживання з дружиною, з якою він має сина, він розійшовся з нею через ревнощі і захоплення, та передусім тому, що розтринькуючи всі свої прибутки на жінок легкої поведінки і приємні подорожі, він не забезпечував її навіть засобами до існування.

У травні 1941 року через протести сусіда поліція порадила йому утриматися від нічних забав з танцями, співами і галасом, які влаштовувалися в його помешканні в районі Фламініо і продовжувалися після опівночі задля розваги численної юрби гостей обох статей». На тепер він є мультимільйонером.

Свідки

Механіка Піччіні, який минулого року поквапився заявити поліції про свою певність у тому, що в першій декаді березня Вільма Монтезі була з чоловіком в автомобілі, який застряг поблизу Капакотти, цього разу викликали дати формальні свідчення. Піччіні виклав те, що бачив: чоловік був приблизно його зросту, один метр сімдесят дев’ять сантиметрів, із залисинами, елегантний, без капелюха, італійською говорив грамотно з легким римським акцентом.

Проте цього разу з’ясувалося, що Піччіні пішов допомагати незнайомцю не один. З ним пішов колега по роботі на ім’я Де Франческо, який підтверджував усе крім того, що той чоловік добре говорив італійською. За словами Де Франческо, в чоловіка з авто був легкий іноземний акцент. Двоє свідків сперечалися. Піччіні тримався твердо і на формальному впізнанні ідентифікував П’єро Піччоні серед трьох типів зі схожими фізичними характеристиками. Проте, не можна було не зважати на той факт, що на той час фотографія П’єро Піччоні з’являлася незліченну кількість разів у всіх газетах.

Чоловік, що говорив по телефону

Серед усього іншого, що сказав Піччіні в своїй заяві, він згадав, що чоловік в автомобілі виявляв підозрілу нетерплячку зробити телефонний дзвінок. Не часто трапляється, щоб хтось говорив по телефону о тій порі. Слідчий зателефонував прикажчику в тютюновій крамниці на станції в Остії Ремо Більйоцці, аби той описав чоловіка, що говорив по телефону. Більйоцці, наскільки міг згадати, описав його як смаглявого чоловіка, з овальним обличчям, темним волоссям, із залисинами, якому страшенно спішилося зателефонувати. Цей свідок сказав, що як тільки він побачив фотографії П’єро Піччоні, то б розпізнав у ньому чоловіка, який телефонував з його тютюнової крамниці у першій декаді березня.

Якщо прийняти, що Вільма Монтезі була дівчиною в автомобілі — а свідки сходилися в описі її, — треба було поставити під сумнів твердження родини Монтезі, згідно з яким Вільма ніколи не перебувала поза домом допізна. Але справжня поведінка цієї родини, цілком з’ясована слідчим, і та незабута обставина, що мати Монтезі намагалася намовити консьєржку змінити свої свідчення, дають підстави думати, що родина знала про щось, про якийсь таємний зв’язок їхньої доньки, який вони хотіли будь-що приховати. Тому їхніх свідчень не взяли до уваги, аби відкинути ймовірність того, що Вільма Монтезі була дівчиною в автомобілі.

Зівак не було?

Окрім того, слідчий вирішив викликати для дачі показань кількох осіб, яких оминули увагою перед тим, як справу двічі здали в архів, і яким точно було що сказати: зівак, які ходили на пляж Торваяніки, аби побачити труп. Про них ніхто не згадав, а конкретно про Анну Сальві і Жале Баллелі. Коли їх викликали давати свідчення, вони зійшлися в тому, що впізнали у трупі Вільми Монтезі дівчину, яка 10 квітня 1953 року о 17:30 проїхала попри їхні хати в околиці Торваяніки у темному автомобілі в товаристві чоловіка. Зійшлися вони також в описі чоловіка. І заявили, що були на пляжі і дивились на труп, але згодом дізналися з преси, що дівчина померла ще 9-го, втопившись на пляжах Остії, тому цією справою вже не цікавились.

Кінці не сходяться

Однак деякі кінці не сходились. Була сумнівна заява ще одного чоловіка, який бачив труп на пляжі. Напередодні цей чоловік проходив зі своєю дружиною біля чорного автомобіля біля Капакотти і задивився на дівчину в салоні авто. Дружина сказала йому: «Безсоромнику, розглядаєш дівчину».