Планета Pixar - Лоуренс Леві
Проте вивести акції компанії на публічні торги — то було гігантське завдання, надзвичайно складне до виконання. У більшості стартапів гроші закінчуються раніше, ніж вони доходять до бажаного етапу. Стівова готовність фінансувати Pixar майже десять років була далеко за межами норми в питанні підтримки стартапу на плаву. За стандартами Кремнієвої долини, Pixar мала зійти з дистанції ще роки тому. А тепер Стів уже побачив перед собою кінцеву мету, тож, імовірно, прагнув досягти її якомога швидше. Втім, поспіх у цій справі міг лише нашкодити. Нам було потрібне кришталево чітке бачення сутності Pixar. Воно було важливим не лише для справи виведення компанії на публічний продаж акцій, а й для визначення стратегічного напрямку, що окреслив би шлях розвитку на роки. Але на той момент ми такого бачення не мали.
Одна з проблем, пов’язаних із розробкою бачення, полягала в тому, що ми зі Стівом бралися за бізнес, про який нічого не знали. У галузі розваг ні в мене, ні в нього досвіду не було. Тож цю індустрію слід було вивчити. І тут Стів був готовий зануритися з головою у вирішення завдання. Може, йому надто нетерпеливилося, щоб розпочати процес виходу на публічні торги, а проте він знав, що передусім треба багато чого зрозуміти. Тож ми обоє заглибились у вивчення особливостей індустрії розваг — ділилися висновками, фрагмент за фрагментом разом вибудовували картинку про те, як усе відбувається насправді.
Я розпочав із того, що прочитав усі доступні джерела про Disney як компанію. Деякі паралелі між Disney і Pixar були просто разючими.
Волт Дісней довго був зацікавлений у малюванні карикатур для газет. Після повернення з Франції, де під час Першої світової війни він служив як водій санітарної машини, він уперше побачив мультфільми — і цей жанр миттю припав йому до душі. За іронією долі, художник побоювався, що надто пізно почав будувати кар’єру в галузі — йому здавалося, що можливостей для зростання вже не лишилося. Тож, зрештою, Дісней сам створив таку можливість — він вивів галузь на нові простори, поєднавши креативність та технологічність, точнісінько так, як це зробила Pixar багато десятиліть потому.
У 1928 році Disney випустила короткометражний чорно-білий мультфільм, який докорінно змінив курс анімації. Він називався «Пароплавчик Віллі» й був новаторським на двох фронтах. По-перше, представив світові найповніше сформованого персонажа мультфільму, якого тільки доводилося бачити публіці, — Міккі Мауса. І по-друге, це був перший анімаційний фільм, де використовувався синхронізований звук — озвучення збігалося в часі з дією, що дозволило аудиторії значно повніше поринати у світ, зображений на екрані.
Після успіху Міккі Мауса Disney спрямувала свою увагу на створення першого анімаційного повнометражного фільму. Аж у 1937 році відбулася прем’єра мультфільму «Білосніжка і семеро гномів», віртуозного витвору, котрий перегорнув нову сторінку в багатьох напрямках анімації: сюжет, персонажі, колір, звук, передача глибини засобами мультиплікації. Фільм дав світові образи сімох гномів, що невдовзі знайшли своє місце в американській культурі — увійшли до переліку її символів.
Ще одна паралель між Disney і Pixar надихала значно менше. Компанії Disney довелося пройти крізь роки фінансових труднощів — точнісінько як тепер Pixar. Волт Дісней поставив усе на «Білосніжку і семеро гномів» — навіть заклав власний будинок і взяв ризикову позику в банку. Успіх фільму покрив усі фінансові витрати. Та невдовзі Disney знову опинилася у скруті. Анімаційний бізнес виявився дуже нестабільним, тож незабаром Disney розширила сферу діяльності.
У 1953 році було засновано дистрибуційну компанію Buena Vista Distribution і в 1954 році корпорація вийшла на телебачення — телевізійне шоу під назвою «Disneyland» уперше побачило світ на каналі ABC. А вже 1955 року було відкрито Disneyland — зухвалу спробу створити пере-осмислений тематичний парк. Також компанія зайнялася випуском фільмів, де знімаються справжні актори, кульмінацією стала новаторська стрічка «Мері Поппінс», що вийшла в 1964 році. Незліченна кількість спроб Disney знайти альтернативні напрямки в бізнесі ставила під сумнів життєздатність ідеї суто анімаційної компанії. Навіть якщо безперечний король світу анімації не спромігся впоратись, яка ймовірність того, що задум вдасться іншим?
Можливо, відповідь полягала в тому, щоб розвинути інші напрямки й у Pixar, за прикладом Disney. Проте два діснеївські бізнеси із самого початку здавалися сумнівними для Pixar. Щоб відкрити парк розваг, потрібно витратити мільярди доларів. До того ж Disney володіє правами на використання піксарівських персонажів у своїх парках, тож ми навіть не матимемо змоги покластися на власних героїв. Напрямок дистрибуції фільмів теж випадав із уваги. Уже десятиліття цей бізнес був цілком закритим, розподілений головними студіями, а ми навіть не мали права займатися дистрибуцією власних фільмів. Та як щодо фільмів, знятих за участю справжніх акторів? Можливо, це питання варто було вивчити. Саме воно привело Стіва й мене на зустріч із Джо Ротом — розмова відбулася в його офісі.
Джо Рот входив до переліку найславетніших голлівудських продюсерів. Раніше він був головою ради директорів компанії 20th Century Fox, а рік тому очолив Walt Disney Studios. Крізь його руки проходили всі справи, пов’язані з діснеївськими фільмами за участі реальних акторів. Ми зі Стівом були впевнені, що нам неабияк пощастило домовитися про зустріч із Джо. Нашою метою було зрозуміти цей напрямок бізнесу, щоб ухвалити рішення, чи варто Pixar братися за нього.
Приїхати до офісу Джо Рота означало для нас увійти у святая святих Храму Голлівуд. Кабінет Джо розташовувався в штаб-квартирі корпорації — офісній будівлі Team Disney в місті Бербанк, у Каліфорнії. Це була показна споруда, зведена кілька років тому на ділянці в Голлівуді, що належала Disney. На фасаді височіли велетенські статуї сімох гномів. Прямуючи до будівлі, ми спинилися й розглядали їх зачарованими очима, наче дітлахи, які потрапили до Діснейленду.
Та, якщо не брати до уваги гігантських гномів, сама споруда справляла досить похмуре враження — людей довкола було мало, охоронці пильно приглядалися. Нас провели до кабінету Джо — він містився у найпрестижнішій частині офісного центру. Кабінет виявився просторим та розкішним, його вигляд вражав. В одному кінці приміщення, біля вікна, стояв дерев’яний стіл чудової роботи, а в іншому — диванчик. Саме туди Джо запропонував нам сісти.
Джо відразу ж виявив до нас привітне й доброзичливе ставлення.
