Планета Pixar - Лоуренс Леві

— Зрозуміло, — відповів я. — Стів згоден подати ситуацію так, як ми запропонували. Це все, про що ми можемо просити.

Через два тижні, у п’ятницю зранку, я стояв у передпокої свого будинку, дивлячись крізь вікно на дорогу. Я чекав на Стіва — він ось-ось мав приїхати на своєму сріблястому «Мерседесі», щоб підібрати мене по дорозі до Pixar, де на нього чекав новий кабінет. При мені були милиці, а на лівій нозі — великий чобіт.

Відчуття було більш ніж дивне: мій бос, Стів Джобс, збирався відвезти мене на роботу. Але так уже склалося. Протягом тих трьох місяців, коли я не міг водити машину сам, щоразу коли Стів їхав до Pixar, він завозив мене туди й назад. У решту днів мене дуже люб’язно погодилася підкидати Сара Стафф, моя нещодавно найнята помічниця, адже їй було по дорозі.

Знайдене пояснення Стівової присутності в Pixar навряд чи було тією опорною точкою, яку я собі уявляв. Утім, принаймні на одну проблему стало менше.

Коли минув тиждень після моєї першої поїздки зі Стівом, відбулася ще одна подія: у нас із Гілларі народилася третя дитина. Усі пологи я провів стоячи на одній нозі — і в палаті, де ми очікували під час переймів, і в пологовій залі. Коли ми виписувалися з лікарні, нас обох везли на візках: Гілларі, яка тримала нашу новонароджену донечку, і мене — з милицями на руках.

У фінальних титрах «Історії іграшок» є рядок із назвою «Виробничі малюки». Далі йде перелік дітей, які народилися у співробітників Pixar, доки тривав процес підготовки фільму. Годі висловити ту гордість, із якою я говорю про те, що моя новонароджена донька Дженна була серед них.

6

Що воно таке — компанія в індустрії розваг?

— Стіве, — зауважив я одного вечора на початку червня 1995 року, — ми не маємо точних даних, але коли я дивлюся на ринок відео для домашнього перегляду, то бачу, що він просто величезний. Disney заробляє на ньому шалені гроші.

— Усе тому, що люди люблять різні сімейні фільми, — погодився Стів. — Вони не хочуть подивитися їх усього лише раз — у кінотеатрі, а збираються переглядати знову й знову. Вони обожнюють усіх цих персонажів. А батьки вважатимуть за краще, щоб їхні діти дивилися «Аладдіна» чи «Красуню та Чудовисько», ніж якийсь непотріб.

Моя сім’я була яскравим прикладом цієї тенденції. У нас удома була свіжа колекція діснеївських анімаційних фільмів, Джейсон і Сара дивилися мультики безліч разів. Улюбленим був «Аладдін». Здавалося, їм ніколи не набридне Джин, майстерно озвучений Робіном Вільямсом. Точнісінько таке спостерігалося і вдома у Стіва — полиці були заставлені тими самими фільмами.

— Люди готові платити по тридцять чи сорок доларів за фільм, щоб мати його у своїй колекції, — вів я далі. — Дехто бере відео на прокат у Blockbuster, проте складається враження, що мультики найчастіше хочуть мати вдома.

— А ми знаємо, скільки Disney заробляє на цьому? — запитав Стів.

— Тільки приблизно, — відповів я. — Я намагався отримати точні показники, проте без успіху. Але пам’ятаєш той підрахунок: скільки б ми отримали, якби «Красуню і Чудовисько» зняла Pixar? У нас тоді вийшло близько сімнадцяти мільйонів доларів. Думаю, що це десь відсотків десять від загального прибутку. Навіть якщо я дуже промахнувся з оцінкою, все одно їхні доходи від фільмів величезні, десь п’ятдесят мільйонів чи навіть більше. І значна частка приходить від ринку домашнього відео.

Саме відео для перегляду вдома робило анімаційні повнометражні фільми великим бізнесом, більшим, ніж ми могли собі уявити. Тож «Красуня і Чудовисько», «Аладдін» і «Король Лев» входили до переліку найприбутковіших фільмів усіх часів. Вони розпочали нову еру в індустрії анімації та піднесли мультиплікаційний відділ Disney на новий рівень комерційного успіху.

— Інвесторам це дуже сподобається, — сказав Стів. — Pixar може вийти на мультимільярдний ринок відео для домашнього перегляду.

— Згоден, проте давай спочатку отримаємо дані. Навіть тоді я не певен, що ми можемо розраховувати на таку можливість як на єдиний козир, щоб вивести Pixar на публічний продаж акцій.

На цих словах Стіва аж пересмикнуло. Він не любив, коли я висловлював бодай найменші сумніви щодо готовності компанії стати публічною. Йому страшенно кортіло якомога швидше вийти на продаж акцій. А тим часом у мене була зламана нога, а Pixar затято боролася, щоб завершити «Історію іграшок», до випуску якої залишилося півроку. Я не хотів, щоби потенційні інвестори бачили, наскільки ненадійним виявився проект. Гірше за все було те, що ми навіть не мали бізнес-плану, який могли б їм упевнено представити. А ще я знав зі своїх розмов із Семом Фішером, що частка Pixar від доходів у сфері домашнього відео згідно з угодою з Disney передбачалася надто мала, навіть якщо сам ринок був величезним.

Але одна справа — з’ясувати, що анімаційні повнометражні фільми мали більше фінансових перспектив, аніж ми думали раніше, і зовсім інша — покладати на них надії щодо розвитку всієї компанії. По-перше, згідно з контрактом із Disney частка прибутку від наших фільмів залишатиметься невеликою ще досить тривалий час — приблизно десять років. По-друге, не існувало сучасних прецедентів із виведення незалежних анімаційних компаній на публічний продаж акцій. Disney уперше продала акції у 1940 році, й до того часу, коли компанія вийшла в лістинг[16] на Нью-Йоркській фондовій біржі 1957 року, вона вже розширила сферу діяльності, вийшла за рамки лише анімації. Я сподівався, що ми зробимо так само, щоб збалансувати ризики мультиплікаційного бізнесу більш стабільними видами діяльності, такими, наприклад, як програмне забезпечення RenderMan.

— То ти не думаєш, що інші технології Pixar щось важать? — продовжив розмову Стів.

— Слушно кажеш, я так не думаю, — підтвердив я.

— Тоді нам залишається анімація, — зауважив Стів.

— Згоден, — відповів я. — Але зацікавити Волл-Стріт компанією, яка спеціалізується суто на анімації та ще не випустила жодного фільму, — місія із розряду неможливих. Ще це означає, що ми збираємося підняти наш стяг як компанія, котра належить до індустрії розваг. А ми насправді про цей бізнес знаємо небагато.

Вивести підприємство на публічний продаж акцій означає вийти на пропозицію акцій інвесторам на фондовій біржі. Це дозволяє досягнути відразу двох цілей: по-перше, залучити капітал для фінансування бізнесу, по-друге, надати можливість будь-кому, включаючи засновників компанії, вільно продавати