Жлобологія - Густав Водічка

Про жлобство в політикумі

Жлобство — це цинізм. Цинізм — доля політиків. Політичне жлобство — це, наприклад, коли по телевізору показують, як президенти та інші політики першого ешелону стоять у церкві зі свічками у руках.

Новорічне поздоровлення президента — це жлобство. Не зважаючи на людей з їхнім святковим настроєм, користуючись службовим становищем та ефірним часом, зробити основною темою новорічного поздоровлення тему голодомору — жлобство.

Про жлобство в мистецтві

Архітектурним втіленням жлобства в Києві для мене є Майдан Незалежності. Не можу позбутися відчуття, що його проектували і втілювали люди, які довгі роки провели за ґратами. Все, починаючи від жахливої еклектики і закінчуючи «мавпою із золотими крилами», просякнуте духом жлобства.

Про медійне жлобство

Останнім часом мене шалено звеселяють зразки рекламного жлобства. Величезні борди з обличчями невідомих людей і написами: «Любимо, віримо, чекаємо!» чи «Пробач мені, сонечко!». Під час відкриття виставки Деміена Хьорста в Києві, недалеко від PinchukArtCentre висів банер проекту «Реквієм» із зображеним на ньому черепом, а на передньому плані, на будівлі Бессарабського ринку — величезний рекламний борд з усміхненим дівочим обличчям, обрамленим трояндами і діамантами, і написом: «С днем рождения, Мариночка!» Причому за своїми розмірами ця Мариночка перевершувала Хьорста втричі. Ось таке співвідношення двох культур, двох світів, до речі, не на користь Хьорста. Або, наприклад, наше регіональне херсонське телебачення, програма привітань «Скіфія», в якій на тлі фотографій іменинників і ювілярів з червоними, засвіченими спалахом очима, на тлі фотографій застілля спершу зачитуються графоманські вірші, а потім демонструють не менш жахливі кліпи на пісні Люби Успенської або Михайла Поплавського.

Про мат у мистецтві

Не пам’ятаю, хто сказав, але звучить це красиво: «ГУЛАГ вивалив у російську мову повний цебер помиїв». Мат у сучасній мові служить сполучною ланкою, і уявити собі її без нього неможливо. Хочемо ми цього чи ні, та присутність мату в мові більшості наших співвітчизників — це об’єктивна реальність, яку в творчості ігнорувати неможливо. Навіть глибоко інтелігентні люди, спотикаючись у темному під’їзді і падаючи личком в лайно, вживають нецензурні слова.

Тексти в моїх роботах відіграють величезну роль, іноді більшу, ніж самі зображення, і вживання мату в текстах — абсолютно гармонійне для моєї творчості. Спершу, як правило, народжується текст, а картинка — це вже радше ілюстрація до нього.

Про комунальне виховання і любов до серіалів

Більшість наших співвітчизників, вихованих в умовах розвиненого соціалізму, абсолютно не цінують чужу територію і не визнають права людини на недоторканність приватної власності й особистого життя. Вони досі живуть за законами комунальної квартири, виявляючи надмірну цікавість до подій, які відбуваються за стіною. Сучасні серіали сповна задовольняють їхні потреби в побутовому вуаєризмі, надаючи щонайширші можливості для спостережень за чужим життям і перипетіями, що відбуваються в ньому. Перегляд серіалів принизливий для культурної людини і теж є різновидом жлобства.

Про мімікрію жлоба в середовищі нової буржуазії

«Наших людей» за кордоном легко вичислити через наявність борсетки — практично обов’язкового атрибуту для жлобів середнього класу. Хоча нині жлоб із середовища нових буржуа навчився прекрасно мімікрувати, «косити» під цивілізовану, культурну людину. Він пройшов усі стадії — починаючи з малинових піджаків, «гаєк-голдяков», цепур і «гімнастів», продовжуючи Дольче-Ґаббана-Армані-Версаче — і тепер може бути вдягнений у дуже дорогу, але не зухвалу річ. Та при цьому людина залишається справжнім жлобом, зберігає всі свої внутрішні принципи, звички і нахили. Такого жлоба легко розпізнаєш через дві-три хвилини розмови: за особливим виразом очей, за манерою говорити і непохитною впевненістю в правильності своїх поглядів. Людина ні на секунду не сумнівається у власній значущості, та й сумнів як такий узагалі їй невластивий. Власне, відсутність сумнівів з приводу своєї правоти — одна з головних рис жлоба.

P.S. Жлобство — тема невичерпна, і говорити про неї можна безкінечно. Так що наразі закінчимо, а далі — побачимо...

Павло Жарко. «Малевич», 2012 р.

Дмитро Горбачов

Фото: rarebook.livejournal.com

Дмитро Горбачов — мистецтвознавець. Професор кафедри суспільних наук Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого. Спеціалізація: історія та теорія образотворчого мистецтва. Народився 1937 р. в м. Алапаєвську Свердповської області (Росія). 1954 р. вступив до Київського університету на історико-філософський факультет. З 1959-го працював у Музеї українського образотворчого мистецтва, 1970-го — звільнений з роботи (з ініціативи КДБ). Організатор виставок в Україні і за кордоном: «Олександр Богомазов» (Тулуза, Франція, 1991), «Україна і авангард», (Мюнхен, 1993), «Мистецтво України XX ст.», (Київ, 1999—2000), «Дух України. 500-ліття живопису», (Вінніпеґ, Канада, 2000), «Олександр Архипенко. Збережено в Україні» (НХМУ, 2001, Київ), «Феномен українського авангарду 1910—1935 рр.» (Вінніпег, 2001—2002; Київ, 2002), «Перехрестя: Український модернізм. 1910—1930» (Чикаго, Нью-Йорк, 2006—2007) та ін. Лауреат премій імені І. Огієнка, імені О. Білецького. Автор книг «Український авангард» (1996), «Малевич та Україна» (2006) та ін., а також документальних фільмів «Казимир великий, або Малевич селянський» (1994), «Олександра Екстер» (2005), «Український кубофутуризм та Олександр Богомазов» (2006). Упорядник альбому «Шедеври українського живопису. Від Апімпія Печерського до Казимира Малевича. Українське малярство останнього тисячоліття» (2009). Консультант міжнародних аукціонів Sotheby’s та Christie’s, київського «Мистецького арсеналу».

Історія великого злочину

70 років перебування України в імперії совєтів спричинили багато катастроф, від наслідків яких наша країна ще довго страждатиме.

Про цей злочин більшовиків чомусь мало хто береться говорити, — народні вожді зробили так, що людей кваліфікованих зневажили, намагаючись перетворити їх на слухняних виконавців партійних доручень. Про це писав Леніну Горький року 1918-го: «...ви еліту робітничого класу посилаєте в село забирати хліб у селян і перетворюєте цих висококультурних фахівців на грабіжників».

Деградація відбувалася повільно й методично. Очолили цю революційну деградацію люди, які взагалі не мали освіти, як, скажімо, Каганович. Він ніде не вчився, та, схоже, здібною був людиною. Постишев мав 2 класи школи. Нинішня політеліта не краща: Янукович теж не вчився в університетах, хтось написав йому кандидатську, диплом йому принесли... І от він уже губернатор, а ще не доктор? І тоді... тупо — зарахували цю саму роботу і дали йому доктора наук.

А якщо подумати, то Ленін із Троцьким теж були недоучки, не мали належного управлінського досвіду і примудрилися програти війну