Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

А тут появилися пропагандисти з УЦК, тобто від ОУН-м, котрі дивізію змалювали як українську армію. Хто з молодих галичан розбирався тоді в політиці так, як тепер вони розбираються, будучи на схилі віку? І пішли зголошуватися добровольцями.

Одним з них був автор згаданої тут розвідки, Роман Колісник, свій шлях у дивізію він описує в книжці "Останній постріл".[432] В той час автор був учнем української гімназії. Ще з-перед війни в українських гімназіях Галичини й подумати не було можна, щоб учень був патріотично байдужий. Навпаки - всі учні й вчителі були якщо не "ура-патріоти", то справжніми патріотами. Автор описав момент, коли він і його товариші вирішили піти в дивізію добровольцями. Вчитель Грицай сказав:

- ... губернатор Вехтер проголосив творення української галицької дивізії - нових українських січових стрільців. Тепер прийшла хвилина... - взяти в руки зброю! Тепер ваша черга доказати світові, що ми готові піти, боротися і вмирати за долю свого народу... Ви станете новими лицарями залізної остроги! Тепер!

Дивізія стане зародком української армії... Вів заохочував нас ще тим, що ми, абітурієнти, поїдемо до старшинської (офіцерської - В.П.) школи...

- Пане професоре... чи пан професор зголоситься з нами до дивізії?

- Очевидно, ясно, і то вже йду!... Хто йде зареєст руватися зі мною?...

Кожний підніс руку вгору...

Добровольці, як пише Р. Колісник, підписували заяву: ... готов, як військовий охотник (доброволець - В.П.) вступити до СС Стрілецької Дивізії Галичина і бути чинним (діяльним - В.П.) у військовій службі.

Тож нехай ніхто сьогодні не твердить, що не знав про те, що вступає в СС дивізію. Хіба що не вмів читати по-німецьки й йому цього не пояснили, затаїли цей факт.

Про умови, за яких відбувався набір до дивізії, пише Василь Верига:

В ім'я правди треба ствердити, що вибір для евентуальних добровольців до дивізії був невеликий, або краще кажучи, вибору не було "йти чи не йти", а радше тільки вибір, куди йти: а) до дивізії "Галичина ";... б) на різні роботи, як наприклад "Служба Батьківщині", а зокрема до промисловості в Німеччині, де смерть від летунських налетів (бомбардувань - В.П.) була не менш можливою, ніж на фронті; в) йти в "зелений гай", тобто до Української Повстанської Армії (УПА), до якої закликали бандерівці; чи в найкращому випадку г) переховуватися ще якийсь час на те, щоб з приходом совєтів, бути знову мобілізованим до совєтської армії і гинути на фронті "за Сталіна ". [433]

Пригадаймо, що губернатор Отто Вехтер у березні їздив до Берліна, до Г. Гіммлера у справі творення галицької дивізії. Чи це була його власна ідея? Бо ось д-р Вол. Кубійович пише:

Отже 8 березня 1943 року я написав листа до генерал-губернатора Франка з проханням вжити заходів у справі створення добровільної збройної формації на території Генеральної Губернії, яка разом з німцями воювала б проти більшовиків... Вехтер вів розмови з німецькими колами на власну руку, не питаючи українців... Грозила небезпека, що німці організовуватимуть її (дивізію - В.П.) без порозуміння з українським громадянством. У такій ситуації я вирішив втрутитися в ці справи... [434]

Німців можна зрозуміти щодо їхньої ініціативи створення української частини, а от ініціатива ОУН-м-УЦК не так уже очевидна. Українські націоналістичні, або зближені до них минулим, чи з інших причин, автори виправдовують створення СС дивізії "Галичина" так званими "легіоновими" традиціями, мовляв, і поляки, і українці в час І світової війни творили в рамках Австро-Угорського імперії свої частини - поляки легіони, а українці частини УСС -Українських Січових Стрільців. ОУН-м-УЦК, за словами Володимира Кубійовича, вважали, що Тільки в складі німецьких збройних сил могло постати регулярне, добре вишколене і озброєне велике українське з'єднання, яке при сприятливій для нас ситуації могло стати зародком української національної армії, без якої не могла б існувати українська держава; можна було мати надію, що цією сприятливою ситуацією буде хаос, що постане на українських землях після поразки німців.[435]

Таку думку репрезентує теж Василь Верига, [436] проф. Ярослав Пеленський,[437] а також опосередковано д-р Андрій Білинський, наводячи аргументи співтворці дивізії Дмитра Паліїва.[438] Цей же автор, колишній вояк дивізії, в тій же статті подає інформацію, що Дмитро Паліїв після битви під Бродами покінчив життя самогубством, чим, це вже від мене - дав доказ поразки політики творців дивізії.

Чи виправданими були сподівання на аналогію до І світової війни? Навряд. По-перше, приклад польських Легіонів не так уже переконливий, ті Легіони ніяк не гарантували відбудови польської держави, вони були лише спробою відродити державу. Вони допровадили до відродження польської держави тому, що дві воюючі потуги -сусіди Польщі: Австро-Угорщина і Німеччина з одного боку, а з другого Російська імперія - програли війну, на території Росії постала більшовицька імперія, яка, через внутрішні клопоти й брак будь-якої підтримки ззовні, була вимушена примиритися з фактом постання Польщі, Литви, Латвії та Естонії. Коли б не революція в Росії, війну виграла б або Росія, і тоді не було б навіть мови про польську державу, або Австро-Угорщина з