Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

Далі Данило Шумук пише:

... те, що ви робите з поляками, то все не вкладається ні в які рамки. Ось недавно в Ліжині замордували вчительку -польку і вкинули в колодязь... І це зробили її колишні учні, яких вона кілька років тому вчила... І це не єдиний випадок, вже може місяць поляків вбивають то тут, то там. Нападати зненацька на мирних людей і вбивати їх, то аж ніяк не по-лицарському, - сказав господар. (стор. 34)

Книжка Данила Шумука, котрий був в УПА, варта уваги ще й тому, що він не вказує на факти вбивств поляками українців, натомість вказує на ряд фактів мордування членами УПА і С.Б. поляків та українців наголошує на крайню брутальність Служби Безпеки. Це -вельми симптоматичне. Цей факт заперечує сьогоднішню пропаганду ОУН про те, що УПА не вбивала польського мирного населення. Книжку Данила Шумука варто перевидати на Україні, її варто перекласти на польську мову й видати в Польщі. Данило Шумук - об'єктивний автор, свідок подій. Він свого сумління не продає, не міняє на дрібні грайцари.

Євангельський християнин, Михайло Подворняк з Волині, пише:

Найбільше запам'яталося нам бандерівське С.Б, (Служба Безпеки), Цих двох літер наші люди боялися не менше, як НКВД чи Гестапо, бо хто попав до їхніх рук, живим уже не виходив. Свою жорстокість вони пояснювали тим, що тепер війна, революція, яка вимагає жорстокої руки, твердої влади. Але це не було оправданням, бо садисти завжди є садистами, в часі війни і в часі спокою. [421]

Наскільки треба бути безличним, щоб з таким багажем іти сьогодні в Україну й воскрешати ОУН-УПА, славити "героїв" УПА і СБ.?!

Під поняттям "ОУН-УПА" розумію всі збройні відділи під час війни, якими керувала ОУН, тобто - саму УПА, в якій опинилися розформовані офіцери, підофіцери й рядові з батальйонів "Нахтігаль" та "Роланд", теж українську допоміжну поліцію, яка на наказ ОУН-б водночас пішла зі зброєю в ліс. До УПА зараховую теж те, що деякі автори називають "збройним підпіллям", тобто Самооборонні кущові відділи на Волині й Українську національну самооборону в Галичині.

З огляду на обширність теми цієї праці, в цьому підрозділі обмежуся в основному до полеміки з твердженнями польського історика Тадеуша Анджея Ольшанського, точніше з його твердженнями з розвідки п.з. "Польсько-українська боротьба 1943-1947", опублікованої в "Історичних зошитах" Літературного інституту в Парижі. [422] На берегах цього хочеться сказати таке: "Історичні зошити" паризького Літературного інституту пов'язані з паризькою польською "Культурою". Саме про неї йдеться. В паризькій "Культурі" появилося багато матеріалів, які з першого погляду вказують на потребу зближення двох народів -польського й українського. В "Культурі" публікувалися ярі українські націоналісти, виправдовуючи ОУН і її збройні утворення. Проте, коли пильніше придивитися до тих матеріалів, то можна зробити висновок: Не цим шляхом треба йти до польсько-українського зближення. Треба йти шляхом правди, а не фальшуванням історії. Видно, що "Культура" у великій мірі співзвучна з українською "Сучасністю", яку довгі роки видавали в Мюнхені, засновником якої був Микола Лебедь. Іноді, перечитуючи "Культуру" і "Сучасність", мимохіть тиснеться на думку: вони, неначе рідні, неначе фінансовані з одного джерела. Та це тільки на берегах.

В "Історичних зошитах", про які мовиться, Т.А. Ольшанський публікувався під псевдонімом "Ян Лукашув". З писання Т.А. Ольшанського виникає, що він є під великим впливом пропаганди ОУН. На це вказує його твердження: А.К. і УПА репрезентували свої народи і їхні політичні керівництва (стор.161). Невже?! А.К. дійсно була збройною силою польського народу в Польщі після програної війни у вересні 1939 p., вона підпорядковувалася польському легальному урядові в Лондоні, той уряд в Польщі репрезентувала Делегатура Уряду. Це - правда. Польський народ мав свій уряд в Лондоні і ніхто цього факту не заперечує. Але, аж дивно читати польського історика, котрий, маючи, без сумніву, на думці ОУН, говорить про неї, як про політичне керівництво українського народу. Народу, котрий не знав і знати не хотів ОУН. Невже в голові Т.А. Ольшанського не постало сумніву, що ОУН репрезентувала саму себе тільки, що вона не репрезентувала жодних верств українського населення на Волині, не говорячи вже про Наддніпрянську Україну, що ОУН спирала свою діяльність на певній частині населення Галичини, застосовуючи терор? Твердження, що ОУН репрезентувала український народ є образою для нього, є образою для мене особисто. Це твердження не має ніякого наукового обгрунтування, воно -політично-пропагандивне гасло ОУН. Це твердження - з пропагандивного арсеналу ОУН, яка від самого постання узурпує собі право говорити від імені українського народу і від його імені діяти.

До цього самого арсеналу пропаганди належить теж твердження про аналогію між СС дивізією "Галичина" і польськими Легіонами Ю. Пілсудського. Таку аналогію визнає, на жаль, теж один з найоб'єктивніших українських істориків і політологів на Заході, проф. Ярослав Пеленський, хоч повинен дійти до висновку, що аналогії тут не може бути. Аналогію заперечують об'єктивні обставини: Австро-Угорщина була монархією, далекою від авторитаризму, без расового підходу до інших національностей. Натомість гітлерівська Німеччина була державою тоталітарною, вона мала неприховану стратегію - підкорити світ, перш за все Європу, винищити євреїв, зі слов'ян зробити рабів.

Т.А. Ольшанський, нехтуючи науковим підходом в дослідженні проблем, безжурно відкидає неначе здогадливі твердження щодо участі українців у придушенні Варшавського повстання, посилаючись при цьому на "істориків", а насправді на публіциста Бориса Левицького, діяча ОУН-б та бібліотекаря за фахом, діяча ОУН-м, Василя Веригу. Такий підхід є свідоцтвом необ'єктивності і неповажного трактування теми (стор. 162).

До дезинформаційних слід зарахувати твердження Т.А. Ольшанського: ... голодова заглада сотень тисяч совєтських полонених, а також екстермінація (німцями - В.П.) всіх євреїв, на Волині часто була реалізована