Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
Т.А. Ольшанський каже, що коли йдеться про "деполонізацію" Волині, то сама директива цього роду акції дотепер не опублікована і немає доказу на її існування... (стор. 165). Бо для Т.А. Ольшанського доказом, мабуть, може бути лише "папір", доказ з писаного документа. Тим часом кримінальному законодавству всіх цивілізованих країн відомі теж інші докази, до яких належить логічний висновок. Сам плановий характер акції, існування якого не заперечує навіть Т.А. Ольшанський, вказує і доказує, що така директива була, вона існувала. Без директиви нема планових акцій. Форма директиви - зовсім несуттєва, вона, директива, могла вийти в усній формі від Миколи Лебедя, який діяв в умовах конспірації, тож не мав своєї канцелярії, книги директив тощо. Але сумніви щодо існування директиви Т.А. Ольшанський посіяв.
T.A. Ольшанський помиляється, коли каже, що Немає основ твердити, що метою цієї акції (деполонізації Західної України - В.П.) була екстермінація (заглада, поголовне винищення - В.П.) польського населення, а як побачимо -також розвиток подій не вказує на це (стор. 166).
Автор цих слів не знає, або не хоче знати фактів, а тільки вони можуть становити підставу для тверджень. Зрештою, той же автор зразу після наведеного тут, пише: Одначе усунення поляків з Кресів (Західна Україна - В.П.) мало відбутися всякою ціною, всілякими доступними засобами. Отже й вогнем і залізом.
Перш за все автор повинен знати, що на Волині ОУН-УПА не практикувала попереджень поляків про домагання ОУН залишити їхні села, не домагалася залишити територію. Навпаки, як пишуть респонденти, було багато випадків, коли поляків заспокоювали, навіть запевняли, що їм нічого не станеться, відраджували виїжджати. Немає сумніву, що таке робили доброзичливі сусіди-українці, котрі не могли навіть припустити, що невинних людей треба помордувати. Але були випадки, коли сусід-українець відраджував виїзд, а за день-два сам брав участь у нападі на поляків-сусідів. В мене є докази у формі листів респондентів, з яких ясно виникає, що на втікаючих на фірах поляків нападала УПА, вирізуючи й вистрілюючи їх упень. Тож вони, ті поляки, вже залишали Волинь, то пощо було їх мордувати, коли б ОУН-УПА йшлося тільки про примушення залишити поляками цю територію? Відозви-попередження-домагання залишити поляками Західну Україну практикувалися іноді в Галичині, про них згадує Михайло Подворняк, житель Кременеччини.[423] В моєму посіданні є також копія "наказу" про залишення поляками території:
Наказ. Взивається вас яко польську родину до 48 годин опустити село та взагалі винестись з українських земель на захід за Сян. В разі невиконання наказу видаєте на себе присуд смерти та буде спалене ваше майно. Постій, 11 травня 1944.
Це - вельми гуманний метод: 48 годин. Хоч і був це час, коли не до переселення було людям. Але це - виняток. Походить він з Галичини, "наказ" писаний якимсь "гуманним" упівцем-галичанином, що видно зі змісту, вживаних галицизмів, з правопису. Проте правило було інше: Знищити польське населення, щоб ніколи воно не вернулося в Західну Україну!
Неправильним є твердження Т.А. Олыыанського, що антипольську акцію звичайно попереджувано ультиматумом до польського населення з домаганням негайно залишити родинні місця й виїхати за Буг (стор. 169). Автор не посилається на жодні в цій мірі докази, він, просто, повторює те, що прочитав в українській націоналістичній літературі, або просто з метою "вигородити" ОУН-УПА з закиду народовбивства.
Задум винищення поляків, як уже про це було сказано, зродився 1928 року в писаннях УВО, а в 1929 р. він був сформульований в постановах І Конгресу українських націоналістів. Тому вину за винищення щонайменше 100 тис. польського населення в Західній Україні несуть ідеологи українського націоналізму, які сказали що робити з поляками ("Повне усунення всіх займанців з українських земель" -Постанови І ВЗУН). Натомість Дмитро Донцов навчив як це робити (Суттю фанатизму є те, Що він у відношенні до конкретного - спустошуючий і руйнуючий). Натомість ОУН-б тільки вирішила, що настав час "національної революції!, отже визначила початок мордування у часі.
Т.А. Ольшанський пише:
Залишається ще питання, чи на Кресах ми мали тоді справу з українським народовбивством, бо цей закид неодноразово ставився. Автор (тобто Т.А. Ольшанський - В.П.) відкидає це твердження. Якщо бо народовбивством є, як це загально приймається, систематична і свідома запланована акція, якої метою є екстермінація (фізичне винищення) всього або частини людського загалу, то мусимо ствердити, що українська "деполонізація" не мала характеру народовбивчої акції Тому що її метою було вигнання, а не вимордування польського населення (стор. 187).
Що ж, погано, коли автор береться вирішувати таке поважне питання - була це екстермінація, народовбивство, чи ні?, і посилається на те, що "загально приймається". Тут має вирішувати не громадська думка, а закон. Є ж бо "Конвенція у справі запобігання й покарання злочинів народовбивства", прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у дні 9 грудня 1948 p., згідно до статті II якої:
У розумінні цієї Конвенції народовбивством є такі злочини, скоєні з метою винищення цілості або частини національної, етнічної, расової або релігійної групи, як таких:
а) вбивство членів групи;
б) спричиненння поважного пошкодження тіла або розстрою психічного здоров'я членів групи;
в) навмисне створення для членів групи умов життя, розрахованих на спричинення цілковитого або часткового їх знищення... [424]
Згідно до статті III названої Конвенції такі злочини підлягають покаранню:
а) народовбивство;
б) змова
