Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Єжи Фіцовський

Минули наступні роки, і досі не знайдено нічого. Єдине, що мені залишилося, — то власне розповісти всю історію з вірою, що люди, яким під силу досягнути цих прихованих скарбів (в Україні? в Росії?..), захочуть прилучитися до їхнього відкриття та явлення світові, який збагатиться на врятовані від знищення, нікому не знані шедеври.

Сповниться здавна очікуваний прихід Месії.

Самовидець і чужотворець,

або Вулиця Крокодилів і Вулиця Всіх Святих, Санаторій під Клепсидрою і Аптека під сонцем

I

Справа разючої, хоча дещо потворної схожості прози Казимира Трухановського на творчість Бруно Шульца, яка збуджувала наприкінці тридцятих років чимало критичного запалу й недовговічних емоцій, аж врешті була дещо злостиво підсумована Альфредом Лашовським у назві рецензії на другу книжку Трухановського Аптека Під Сонцем[196]: Аптека під Шульцом, — урвалася незадовго до війни без останнього слова й без однозначного висновку, базованого на порівняльному аналізі текстів. Давній галас ущух, а його учасники дійшли до різних висновків — одні знецінили «наслідувача», інші засудили рівною мірою і зразок, і копіювальника. Дехто обмежився голосними та по суті голослівними закидами, переконаний, що така відверто плагіаторська афера є настільки очевидною, що не вимагає доказів із їхнього боку. Інші, либонь збентежені яскравістю проявів епігонства, проте бажаючи заощадити звинувачуваному надто болісних ударів, обмежилися стриманими порадами Трухановському піти іншим творчим шляхом, якщо він прагне знайти власні письменницькі засоби й уникнути дошкульних закидів і підозр. Лише Юзеф Чехович, ровесник і колега атакованого, не поділяв цієї точки зору. Він прийшов на підмогу Трухановському і в тексті Трухановський і товариші[197] поставив його понад Шульцом, переконуючи у цілковитій незалежності творів першого з них. Цю апологію Чеховича Трухановський передрукував як вступ до післявоєнного другого видання своєї книжки[198]. Чи вніс він до цього нового видання зміни, чи намагався у новій редакції «віддалитися» від першоджерела, — це питання, яких я в цьому нарисі не досліджую; мене цікавить винятково первісна версія обох довоєнних книжок Трухановського.

У повоєнні роки ніхто не повертався до старих полемік, Трухановський мало не півстоліття снував літературну творчість, уже без давніх джерел. Ніхто не чинив спроб прочитати наново, під кутом порівняння, твори обох письменників, щоб перевірити давні закиди. Ця дражлива тема, не в останню чергу завдяки наполегливим старанням, була оточена мовчанкою, а якщо навіть — дуже рідко — поверталася у чиїйсь згадці, то лише задля того, щоб запевнити у безпідставності колишніх звинувачень у вторинності книжок Трухановського. В доволі розлогому аналізі творчості автора Вулиці Всіх Святих[199] і Аптеки Під Сонцем краківський літературний критик Ян Пещахович[200] згадав про образливі для письменника висновки, додавши, що вже бодай саме листування, три листи Шульца до Трухановського, опубліковані мною у Книзі листів[201] й витримані в зичливому й приязному тоні, свідчать про те, що злостиві наклепи критиків були цілком необґрунтованими. Критик забув, що вцілілі листи походять із періоду перед дебютом Трухановського, що вони містять банальні похвали на тему оповідання, надісланого Шульцові в рукописі, що вони є частково висловом вдячності за захват Крамницями, переказаний адептом літератури, що текст радіоп'єси Шульц читав із зацікавленням, але із того зовсім не випливає, що в листі він заохочує Трухановського писати для дітей… Пишучи ті чи інші зичливі слова, Шульц не міг іще знати, що його очікує з боку молодого ентузіаста…

В утвердженні іміджу Трухановського, начебто не залежного від Шульцівських джерел, значну роль відіграла повоєнна літературна критика, особливо з осередков, пов'язаних із часописами РАХ-у[202], з видавництвом якого Трухановський співпрацював упродовж багатьох років. Вершиною осягнень того камуфляжу, який очищував Трухановського навіть від підозр у будь-якій мистецькій вторинності, є видана в 1980 році 208-сторінкова докторська праця Ришарда Ходзьки Краєвиди свідомості з підзаголовком Письменство Казимира Трухановського. Книга та була видана в Білостоку за сприяння й коштом видавничої секції філіалу Варшавського університету. Автор пішов значно далі в «дешульцизації», ніж сам Трухановський, який, заперечуючи запозичення, втім декларував, що джерелом безсумнівної подібності є спорідненість душ, своєрідне близнюцтво уяви.

Ходзько посилається у примітках і бібліографії на безліч джерел зі сфери літературознавства, філософії, психології тощо — від античності до сучасності, та про Шульца згадує лише раз у маргінальній примітці, де цитує вирвані з контексту кілька слів із моєї праці про Шульца Регіони великої єресі, щоб довести, наче креації Трухановського і Шульца належать до двох діаметрально протилежних світів, двох вкрай відмінних візій. Окрім тієї єдиної побіжної згадки, він не присвятив ані слова Самовидству Шульца та Чужотворству Трухановського — бодай, щоб заперечити існування паразитичної залежності одного письменника від іншого. Уся довоєнна полеміка на цю тему була витіснена в забуття, або — як у вищезгаданому випадку — стала предметом табу. То симптоматична делікатність.

Якщо вже я вирішив нагадати про ту замовчувану справу, то аж ніяк не тому, що вважаю ранг Вулиці й Аптеки настільки значним, щоб конче присвятити цим книжкам увагу, ніби вони самі по собі гідні тривкої пам'яті. Причина зовсім інша. Міра залежності від Шульца та механізм цього наслідування здаються мені надзвичайно цікавими, звабливими, важкими для пояснення й класифікації, хоча за своїми наслідками — однозначними. Гадаю, що в сучасній польській літературі казус Трухановського — єдиний у своєму роді, безпрецедентний. І саме тому він вартий нагадування та остаточного розв'язання.

Закиди, які впродовж багатьох років адресували Трухановському, зводилися до твердження, що його проза є безпорадною калькою прози Шульца, що він запозичує окремих персонажів, бездарно копіює перипетії героїв, густо повторює формулювання, метафори, задуми… Тадеуш Бреза у фейлетоні Письменник, якого терзає двійник[203], перелічує низку дивовижних збігів у прозі Шульца та його «двійника». Він, між іншим, зауважив, що в автора Цинамонових крамниць головними героями, окрім оповідача, виступають: батько, мати і служниця Аделя, а в Трухановського відповідно — батько, мати і служниця Матильда в ідентичному розкладі. Він також із властивою йому вишуканою стриманістю переконує: «Годилось би, щоб Трухановський писав і далі. Заглиблювався у власний світ і шукав для нього виразу, проте, хоча це й важко — іншого. Адже засоби, якими він скористався у Вулиці, якщо так можна висловитися, вживані. До того ж — вживані зі значно більшою майстерністю, ніж та, якою володіє Трухановський». Бреза не заходився наводити детальні приклади, він обмежився кардинальним закидом, підкріпленим кількома прикладами, висловленим обачно, але без недомовок. Свій діагноз він заснував на лектурі першої книжки Трухановського; друга,