Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Єжи Фіцовський
Мені здається, що Яніш мені казав, наче Ви кохаєтеся в Рільке. Отож на цю тему є страшенно багато для обговорення. Варто було б, властиво, перечитати всі його твори разом. Чи Ви читаєте німецькою? Не йдеться про самого Рільке, а про справи, сказати б, спільні, про справи між ним і нами, про все те, що він занедбав написати і що ми мусимо доповнити. Чи Ви читали Кафку? Я шукаю якогось нового автора, який би мене осяяв і захопив. Уже давно нічого, поза Рільке, Кафкою, Т. Манном не знаходжу. Чи Ви щось знаєте для мене?
Я хотів би тільки пару слів написати до Вас, щоб запевнити Вас у моїй симпатії та сподіваннях, які я покладаю на Вашу особу. На повноцінний лист мене тепер не вистачить. Уже кілька тижнів я нічого не читаю, і література мене вабить дещо менше.
Під впливом Яніша відродився інтерес до малярства. Я рисую між уроками та конференціями, оскільки я вчитель і навчаю ручної праці та малювання 30 годин на тиждень.
Тепер уже 3 год. ночі. Від певного часу я прокидаюся о цій порі й не можу спати. Я б дуже втішився, якби Ви написали мені ще до Свят, але у зв'язку з класифікацією тощо в школі я на це не сподіваюся.
Сердечно Вас обіймаю і вітаю, Ваш
Бруно Шульц
Дрогобич, 18.ХІІ.1934
До Людвіка Ліля
Людвік Ліль (1897–1957) — маляр, есеїст, член-засновник групи львівських пластиків «Artes». Шульц познайомився з ним у Львові у двадцятих роках, Ліль організував там одну з перших виставок його графіки. У тридцятих роках виїхав на постійне проживання до Парижа, де мешкав до самої смерті. Під час короткого перебування Шульца в Парижі в серпні 1938 р. певний час гостив його у себе. Три листи до Людвіка Ліля перебувають у володінні родини адресата у Франції.
Дорогий і коханий Пане!
Не тримайте на мене зла, що я виїхав із Парижа, не попрощавшись із Вами. Я здавна маю фобію перед сценами прощання й завше їх уникаю, як тільки можу. Я виїхав минулої п’ятниці вранці[183].
З великою приємністю я відчував, що Ви обдаровуєте мене симпатією, що Ви охоче перебували в моєму товаристві. І я почувався добре й безпечно у Вас, хоча Ваш песимізм уділявся мені й інфікував мене смутком. Але то був якийсь лагідний і нешкідливий песимізм — радше статичний і світоглядний, аніж динамічний і афективний.
Я вже знову вдома, замкнений у малому й безпечному колі дрогобицького горизонту. Починаю шкільну працю. Осінь, і повсюди цвітуть айстри й жоржини. Конче раджу Вам виїхати кудись у провінцію, бодай до Версалю. Палацу можете не оглядати, але містечко чарівне. Там би я хотів мешкати. Оселіться у французькій провінції, якщо Ви вже конче хочете бути у Франції та поблизу Парижа. Побачите, як там чудово. Мусить бути також дешевше, як у Парижі.
Чи Чарський щось відписав на нашого листа? Як ні, то це дуже на нього схоже. Може, Ви б написали до Вінклера[184] на адресу «Pionu»[185] — Warsz. Chmielna, 33.
Я би втішився, якби Ви щось колись написали. Дуже сердечно вітаю й обіймаю
Бруно Шульц
Дрогобич, 2.ІХ.1938
До Тадеуша Войцеховського
Тадеуш Войцеховський (1902–1982) — маляр, пластик-вітражист, архітектор, член львівської групи малярів «Artes». Познайомився із Шульцом завдяки Єжи Янішу в тридцятих роках. Знайомство відновилося в 1940 p., коли Войцеховський став викладачем у мистецькій школі у Львові, створеній тоді совєцькою владою. В 1942 р. виїхав до Кракова, де мешкав до кінця життя, виконуючи численні вітражі для церков, зокрема для кафедрального собору на Вавелі. Листи Шульца до нього знаходяться у колекції Літературного музею у Варшаві.
Дорогий Пане Тадеуше!
Молодий і симпатичний музика[186] привіз мені від Вас вітання. Виявилося, що Ви перебуваєте у Львові, а я думав, що десь на Заході. Повіяло давніми часами, такими нині далекими… наче мене хто збудив після тривалої летаргії та назвав мене моїм власним іменем, яке я забув. Я став настільки анонімним, чужим самому собі, що коли хтось із минулого приходить мене відшукати, я гадаю, що він помилився, що він загубився у часі, що мене вже давно немає… Є так, наче через багато-багато років хтось повернувся на батьківщину. Він здається собі власним сином, народженим після смерті батька, він не знає, чи то все діти тих, кого він знав, чи вони самі… Він чує неймовірні речі: ск., що Юрек[187] одружився… — факт цілком нестравний, ні на що не схожий… А що Ви поробляєте? Чи й Ви змінилися? Чи живете Ви ще ковтком Парижа[188], якого Ви трохи вхопили? Чи Ви мені взагалі відпишете?
Спало мені на думку, що, може, Ви могли б мені допомогти, видобути із глибокої летаргії, в якій я живу. Організована мист. школа[189], в якій Ви навчаєте. Може, там би знайшлося яке місце для мене? Може, мені б довірили один із другорядних предметів: польську літературу, історію мистецтва, перспективу, чи, може, знайшлося б місце у графічній робітні, може, історія архітектури?
Не знаю, чи Вам відомо, які тепер вимоги й правила у звичайних школах, де навчають креслення. Людина мого покрою не може того витримати й місяця, перетворюючись у бездушну машину. Можете мене врятувати від фізичного та духовного знищення? Порекомендуйте щось, порадьтеся з колегами та приятелями. Як живе Юрек? Чи має якусь посаду? Поінформуйте його про мою долю, бо я не знаю його адреси. Не гнівайтеся на мене за цей напад і не залиште мене без відповіді.
Вітаю Вас сердечно
Бруно Шульц
Дрогобич, 4.ІХ.1940
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Дорогий Пане Тадеуше!
Дуже сердечно дякую Вам за милу й вичерпну відповідь. Я вже й не сподівався на неї, звикнувши до сучасних післявоєнних звичаїв, не знав, що натраплю на стільки зичливості й сердечності й дуже тим тішуся. Мені було приємно почути, що Ви мого листа частково спровокували. З повідомлення п. Марка[190] я
