Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Єжи Фіцовський

про це не здогадався і написав під впливом власного імпульсу. (До речі, п. Марек, дуже милий, інтелігентний і дотепний, і я вдячний Вам за посередництво у знайомстві). І я хотів би бути трохи ближче до Вас. Мене цікавлять Ваші роботи, малярські та архітектурні. Поблизу Вас я міг би мати багато користі. Я маю відчуття, що мені щойно тепер відкрилися очі на світ (бо я був замкнений у собі), і я страшенно беручкий та жадібний знань, я, який ніколи нічого до ладу не вчився. Втім, попри те, що я хотів бути поруч із Вами (також Марек мене вабить своєю мист. вразливістю й смаком), не можу поки що приїхати. Трапилося так, що я отримав «путёвку» до Трускавця, якою мушу скористатися з уваги на здоров’я, з яким увесь час зле. В найближчі дні виїжджаю. Сподіваюся, що вже до школи не повернуся. То єдина надія, яка мене підтримує. Тоді я почну клопотання у Вашій школі. На якій підставі туди приймають? Чи треба представити якісь роботи? Чи в умовах конкуренції стількох «справжніх» малярів у Львові я матиму бодай якісь шанси? Гадаю, що закінчення мого перебування в Трускавці збігатиметься з Вашим поверненням із Москви[191]. Чи отримали Ви якусь нагороду на тому конкурсі[192]? Досі я пам'ятаю з однієї львівської виставки Ваші проекти базиліки[193], якими я дуже захоплювався.

То були найгарніші проекти, які я будь-коли бачив.

Водночас я намагаюся здобути також якесь літературне заняття[194]. Поки що немає жодної відповіді. Та головне, аби я піднявся на здоров'ї, бо в іншому разі всі плани марні.

Чи Ви відвідуєте п. Зюну Г.[195]? Що вона поробляє? Чи окрім своїх співквартирантів, Ви підтримуєте якісь товариські стосунки?

За запрошення сердечно дякую. Скористаюся ним пізніше.

Мені здавалося, що я маю Вам дуже багато чого повідомити, але, як це іноді буває, я якось спіснів під час писання і бачу, що нічого істотного не здатний Вам сказати. Отож, на сьогодні досить. Сердечно ще раз дякую і обіймаю сердечно

Бруно Шульц

Сердечні вітання для п. Марка

Дрогобич, 28.IX.1940

В очікуванні месії

Я триваю в цьому очікуванні вже понад півстоліття, вірячи й зневірюючись почергово в те, що дочекаюся. Я підтримую в собі цю хитку віру від часів, коли багато років тому став адептом, біографом і захопленим дослідником творчості Бруно Шульца, автора Цинамонових крамниць і Санаторію Під Клепсидрою, а також утраченого роману Месія. Оті дві книжки, які він встиг опублікувати за життя, становлять, разом із жменькою розпорошених по часописах текстів, увесь відомий нам літературний доробок письменника, і стали завдяки перекладам на десятки мов власністю мало не всього світу. Завдяки їм він здобув — уже посмертно — почесне місце в пантеоні найблискучіших творців XX століття.

Попри те, що від його дебюту до початку війни та смертельної кулі ґестапівця минуло небагато років, він встиг написати більше, ніж те, що доля дозволила досі пізнати нам і світові. Дата видання його першої книжки — 1934, і дата трагічної смерті на брукові ґето в Дрогобичі — 1942, окреслили б заледве вісім років присутності Шульца в літературі, якби не те, що в ці кілька років умістилися три роки війни, початок якої назавжди вибив із його рук перо.

Однак іще наприкінці літа 1939 року — попри паралізуюче передчуття нещастя, яке насувалося, — мало не до перших бомб Другої світової війни Шульц писав і малював; він мав уже майже готовий до друку том оповідань, а, починаючи з 1934 року, змагався з романом Месія, який в авторських намірах і сподіваннях мав піднестися до ступеню його найважливішого твору, до вершини opus magnum. В окремих збережених висловлюваннях, переважно у листах до приятелів, знаходимо згадки про важкий процес поставання цього роману:

«Останнім часом я взявся за певний намір і план ширше закроєного твору, для втілення якого бракує неспішної праці на маргінесі шкільних занять» (1934).

«Чекаю вільнішого часу, щоб повернутися до роботи над романом Месія» (1935).

«Месія росте помалу — це буде продовження Цинамонових крамниць» (1935).

Рисунок олівцем, бл. 1932

«Мій твір посувається дуже поволі. У мене були не кращі часи. На канікулах я не міг нічого писати. Тепер, коли б міг писати, — школа» (1935).

«Ви торкаєтеся болісної рани, коли кажете про Месію. Робота мені не йде» (1936).

«Месії не чіпаю» (1936).

«Моя річ іще перебуває в пелюшках» (1937).

«Месія лежить перелогом» (1937).

І саме тоді, десь наприкінці 1937 або на початку наступного року, Шульцові врешті вдається спроба продовжити роботу над твором. У 1938 році, знову сповнений надій, він повертається до реконструкції своїх «часів Месії». Він починає вірити, що цього разу йому пощастить, і ділиться цією новиною з приятелями, з якими листується. Вони відповідають йому, намагаючись морально підтримати, хоча не обізнані ще ні з концепцією твору, ні навіть із уривками цієї прози.

Вітольд Ґомбрович предметно і відсторонено відповідає:

«Що стосується Твого Месії, то мені важко щось сказати, позаяк я не знаю цього твору навіть у його загальних положеннях — якщо він дає Тобі можливість відсвіжитися, то тим краще!» (1938).

З того ж часу походять також емфатичні, проте розсудливі вигуки тоді початківця, літературного критика Артура Сандауера. Легко собі уявити, що цих голосів мало б бути значно більше, якщо взяти до уваги, що ті, які дивом уціліли, походять із мізерної частини листування, мало не цілком знищеного в Дрогобичі разом із усім архівом Шульца.

Сандауер писав: «Я страшенно цікавлюся Месією. Аби Тобі Твій внутрішній Бог дав якнайбільше сили й генія в ці великі миті. — До Парижа я би радив Тобі їхати лише в тому разі, якщо праця над Месією не зазнала б від того жодної шкоди» (1938).

Таким ось чином у 1938 році Месія виявляє письменникові своє благословення, робота над новим образом його міфу зрушується з мертвої точки, посувається вперед, ворожить надію скорого завершення, хоча — як випливає з різних свідчень, — так і не була завершена. Тим часом на заваді став, хоч як парадоксально, успішний результат клопотань Шульца і його приятелів про подорож до Франції. Перш ніж це трапилося, скарги й нарікання на антимесіанську неласку Муз заступила серія листовних прохань про пораду, скерованих до родичів і близьких приятелів: їхати чи не їхати? Париж чи Месія?

Переміг Париж,