Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
Перш за все подивімося - що в цій справі кажуть автори книги "Шлях у нікуди" - А. Щенсняк і В. Шота: Шукаючи причини трагічних подій, які мали місце у 1943-1944 роках на Волині, Поліссі, у Східній Галичині й в Холмщині, головною з них - на нашу думку - слід визнати розбіжності польсько-українських поглядів на справу належності Західної України.
Українські націоналісти з-під знаку УВО і ОУН ще до війни пішли шляхом авантурництва й індивідуального терору в стосунку до представників польської держави, трактуючи цю діяльність як акти протесту проти несправедливої національної політики польського уряду. Беручи до уваги цей факт, можна навіть твердити, що вирізування поляків під час окупації, як основний метод боротьби за українську державу, не було нічим новим. Воно становило тільки перехід від індивідуального терору 1918-1939 років, до збірних убивств у вересні 1939 р. й реалізації планів масової заглади поляків на цій території у 1943-1944 роках. [322]
Близько, зовсім близько правди. Проте треба вказати на те, що індивідуальні вбивства представників польської влади до 1939 року мали на меті втримання стану напруження серед українців, натомість іншою була мета масових убивств під час війни, коли ОУН-УПА йшлося про винищення польського елементу в Західній Україні. Проте важливим є те, що автори не шукають причини масових мордів в українцях, а в УВО-ОУН, тобто в організації. Однак вони не сягнули до підставових документів ОУН, тому й не вказали на доктринальну причину мордів: вони не звернули уваги на постанови І Конгресу ОУН з 1929 р. і не звернули уваги на вчення Дмитра Донцова, яке лягло в основу ідеології ОУН, навіть ні разу не називають Дмитра Донцова. Це -найбільший недолік книжки. Без Дм. Донцова немає українського націоналізму, як і без Леніна-Сталіна немає більшовизму. І ще одна помилка авторів: УВО-ОУН індивідуальним терором не протестували проти несправедливої політики польського уряду, ОУН боролася за створення на всіх етнічних українських землях української держави, а зі сказаного авторами виходить, що коли б польський уряд провадив справедливу політику щодо українців, то ОУН не вбивала б людей. Це було не так. За справедливу національну політику Польщі боролося УНДО, боролася Українська Парламентарна Репрезентація - вони боролися за автономію Західної України. Але така розв'язка не влаштовувала ОУН. Конкретно: УВО-ОУН вчиняла індивідуальний терор задля втримування в українських масах стану революційного кипіння.
Кропіткий дослідник українського націоналізму, автор книжок на тему ОУН, теж багатьох рецензій - Ришард Тожецький, пише:
Євреїв устигли помордувати раніше. Зробила це СД й українська поліція. ОУН-Р (ОУН-б - В.П.) вирішила "очистити" спершу Волинь, а потім Східну Галичину від решти "ворожого елементу". Посіпак, що набили собі руку в винищуванні євреїв, не забракло. Населення Волині, зубожіле, затуркане, повне почуття національної і соціальної кривди, легко піддалося націоналістичній пропаганді; не цуралося воно грабунків, бо ж і його повсякчасно обкрадали, воно було податніше на намови атакувати передусім середовища польських осадників. Націоналісти кинули гасло "очищення терену", залишаючи боротьбу з німцями на більш стосовний час. До цієї акції заохочувала дезорієнтованого селянина частина православного клїру яка керувалася відплатою за ворожі акції 1938-1939 років, це ж робив у ще більшій мірі уніатський клїр. [323]
Помилкою автора є твердження, що в той час ОУН-б вирішила "очистити" спершу Волинь, а потім Галичину з решток ворожого елементу, тобто поляків. Таке рішення було зроблено ще 1929 року. ОУН-б вирішила тільки, що настав час національної революції, про що кажуть постанови ОУН-з 1929 року. [324]
Владислав Побуг-Маліновський, історик, у своїй книжці каже, що колишнє "бойове гасло" ОУН: "Ляхи за Сан", 1943 р. було перемінене на гасло "очищення українських земель від неукраїнського населення. [325]
Казімєж Подляський, автор обширної розвідки: "Білоруси - литовці - українці: наші вороги чи брати?",у розділі "Українцям: "вибачаємо і просимо вибачення", [326] вказуючи, що ворогом №1 УПА були червоні партизани, пише:
А тут став на перешкоді ворог №2. Зрозуміла річ -ляхи... А час наглив. Пекла ненависть. Огортав страх, що ще раз можна проґавити історичний момент... Залишилося польське населення. Німці займалися ним побічно, тому що мали більші клопоти та пильніш! справи. Удар по ньому був технічно можливий, тому що воно було - досить-таки довго -зовсім беззахисне, та й послаблене двома інтенсивними окупаціями. Удар по ньому нищив основу польського руху спротиву на тій території, а де-не-де - комуністичних партизанів. Удар по ньому нищив, врешті, польськість, деполонізував спірну територію, усував в українському задумі раз і назавжди можливість усяких майбутніх евентуальних плебісцитів, голосувань чи поновну боротьбу. І так почала діяти УПА.
Зі сказаного видно, що, на думку автора, ідея "деполонізації" Західної України шляхом удару по польському населенню зродилася
