Земля Георгія - Антон Віталійович Санченко

А рятувальну шлюпку взагалі розклинило на шлюпбалках, і її вивалювали за борт неможливо довго — три пароплави затоне в реальних обставинах, і хто отримав за це наганяя.

Більше того, його камера жодного разу не зафіксувала повністю розходження з іншими пароплавами від їхньої появи на горизонті, швидкого збільшення у розмірах, маневрах із розходження лівими бортами і до зникнення на кормових курсових кутах. Лише хмари над океаном і сонце в того мандрівника вийшли гарно, але жоден знавець не підказав йому, що їх потрібно знімати щоранку чи щовечора і що розглядання хмар — дійство, сповнене внутрішньої напруги для моряка, а не просте милування дорожнім пейзажем.

СОНЦЕ Й ПРИКМЕТИ

Сонце цього вечора було хороше. Червоне. Бо сказано:

Звечора сонце червоне сідає — Полохатись жоден моряк не має. Зранку сонце червоне встає — Вдень моряка до нутра дістає.

І таке інше. Цікаво, що всі ці прикмети, які більшість моряків вважає народними, було заримовано для кращого запам’ятовування капітаном далекого плавання Дмитром Лухмановим, що довгий час командував навчальним вітрильником «Імператриця» на Чорному морі, а потім був начальником Ленінградського морехідного училища і капітаном барка «Товариш». Того самого, який потопили у війну. Історики флоту його називають «Товариш-1». (Чи ж буде в нас колись «Товариш-3»?) Але його скоромовки та приказки вже, безперечно, морський фольклор, бо знає їх усякий моряк, а про авторські права жоден з них не здогадується. Якби за приказки платили потиражні, як за виконання пісень по радіо, Лухманов, мабуть, міг би відлити золоті якорі для свого «Товариша».

КОРИСНІ НАВИЧКИ

Сонце було хороше, на вечерю на «Вадічці» був смажений судак із гречкою, але штангіст Андрійко від добавки відмовився. Він, власне, і першу порцію не зміг подужати. Таки доконав його судак. Або як кажуть у східних казках: «Ось тут і засміялася смажена риба».

— Не туди, на підвітрений борт! — уже в спину гукнув йому боцман, бо все, навіть блювання за борт, на флоті вимагає певних навичок.

Чи пробували ви коли-небудь просто зачерпнути забортної води відром на ходу судна? І як, грали після цього тривогу «людина за бортом» чи обійшлося? Отож наголошую для нетутешніх. Якщо вже вас море таки дістало до нутра, як у приказці, стругати треба з підвітреного борту. Тоді боцманові не доведеться зачерпувати відром забортної води, а вам прати свої лахи. Добре ще, що це був уже не малиновий піджак, а турецький спортивний костюм.

Перуть моряки теж досить оригінально, пропускають мотузок через рукави та штанини й кидають за борт на певний час. Потім залишається лише виполоскати в прісній воді. Тьоті Асі та Досі відпочивають. Треба лише вчасно витягнути лахи з цієї пральної машини, бо випере не тільки від бруду, але й від барвників.

Отож штангіст Андрійко таки знайшов собі заняття на борту, а не заліг пластом у койці за першої ж своєї зустрічі з морем. Це було доброю ознакою. Мабуть, наша людина.

СУДНО В МОРІ

Життя на борту «Вадічки» увійшло в звичне русло. Екіпаж поділений на три ходових вахти: хто стояв вахту, хто спав, а хто бавився нардами, а «Вадічка» хвацько біг собі знайомим шляхом вздовж Тендрівської коси, перескакуючи з хвилі на хвилю. Радар «Донець» крутив антеною, випромінюючи з катодів ламп непораховані електрони, які в результаті усіх мандрів в електросхемах малювали на зеленому екрані береги аж до Одеської затоки й зустрічні судна, що йшли на Очаків зі Стамбула чи з Варни. Арташезович перевіряв нанесену другим помічником на карті прокладку на Поті.

Старпом Петренко-молодший визначався за локатором по пеленгах на маяки. Повернення від африканських маяків до Тендри й Санжейки — це як повернення до першого кохання.

— І що характерно, на шістнадцятому каналі тиша, — ледь не із захопленням констатував Петренко.

В Африці всю ніч на визивному каналі то скавучать, то гавкають, то «філіппіна манкіз» усю ніч викликають. Одне слово, суцільне «банана-радіо».

І не вимкнеш же визивний канал. Раптом хтось «мейдей» волатиме.

«Мейдей» — це аварійний сигнал у радіотелефонії, такий собі SOS для неграмотних судноводіїв, яких не навчали морзянці.

— Переходь на карту 32102, — каже старпомові Арташезович.

Це моя улюблена карта. Коли старпом перейде на неї і поставить у потрібному місці хрестик у кружечку (перехід з іншої карти), напише поряд із ним час та назву судна, я проведу вас по цій карті, як провінційний екскурсовод повз миргородську калюжу.

Але це трохи згодом.

МОРСЬКІ МАПИ

Кожне судно возить із собою у штурманському столі весь Світовий океан. Океан старанно перенумеровано, відкориговано дбайливими руками коректорів, прийнято за описом і складено за номерами в чотирьох просторих шухлядах. Шухляд штурманського столу саме чотири за кількістю океанів. У цій ось складено всю Атлантику, в іншій — Індійський океан. А там — Тихий та Льодовитий. Ну, може, й не весь, від району плавання залежить. На «Вадічці» були лише Чорне й Середземне моря. Далі його вже не випускали. Старість — не радість.

Що насамперед впадає в око, коли роздивляєшся морські карти: вони абсолютно байдужі до суходолу. Їх не цікавить нічого поза вузькою береговою смугою. Якщо, приміром, ваша дача не далі ста метрів від пляжу, вона морського