Джмеленя та володарка злиднів - Галина Микитчак

Бабця поправила окуляри на носі, мама сіла за стіл, і весь жіночий колектив їхньої сім’ї схилився над книжкою Сварожича. Прочитавши розділи про Марену й злидні, мама сказала:

— Мда-а-а, дивний збіг імен!

— Це не збіг, а правда! — заперечила їй донька. — У нас же горщики з назвами наших злиднів.

— У будь-якому випадку, тут не все чисто! — заявила бабця.

Тихо грюкнули двері зали, й у коридорі зачовгали татові капці. Через мить до кухні зайшов сам голова родини й попрямував до холодильника.

— Любі мої, поки що є лише одна робота, куди мене точно візьмуть. Це вантажник у нічну зміну на заводі будівельних сумішей. Туди всіх беруть. І зарплата там непогана.

— І бетон будеш додому приносити, — посміхнулася бабця.

Тато лише скривився на ці слова й відчинив холодильника.

— Що ж би я такого вкусив? — запитав він сам себе. — О, кохана, це ти купила цього величезного виноградного слимака? Ми будемо тепер їсти слимаків?

— Я нічого не купляла, — заперечила мама.

Усі троє жіночок із кухні пішли до зали, щоб ще раз уважно перечитати книжку про українську міфологію.

Голова сім’ї взяв з полички шмат голландського сиру, закинув його до рота, зачинив холодильник, прожував сир, відчинив холодильник, ковтнув. Його очі полізли на лоба від побаченого.

Равлик із заплутаними стеблинками очей нахабно пожирав те, що залишилося від сиру. Скосивши одне своє око на чоловіка, створіння чемно привіталось:

— Доброго дня! У вас у холодильнику ну ду-у-уже смачний сир! А от оливки мені не сподобались! Але я їх все одно з’їв.

У залі мама й Дзвінка всілися на диван, а бабця пішла до своєї кімнати, бурмочучи:

— Я принесу своє в’язання. Зі шпицями в руках мені легше думати. Правда, сьогодні двічі нитка обривалась! Так, наче хтось її навмисне рве!

Бабця Леся пішла у свою кімнатку, сіла на свій новий диван і заходилась збирати нитки й шпиці в кошичок. Коли вона потягнула за зелену нитку, то виявилося, що та заплуталася десь за диваном. Обійшовши бильце, бабця від здивування посунула дужку окулярів на перенісся. На підлозі лежала велика худюща багатоніжка з людською головою й великими гострими вухами. Вона геть уся замоталася в зелені вовняні нитки. Побачивши бабцю, багатоніжка закричала на неї:

— Слухай, ти, стара, чого по всій хаті ниток наплутала? Перейти нема як! — Багатоніжка раптом широко розкрила пащу й своїми зубами-долотами за мить порізала всі нитки, що зв’язували її. Стряхнувши залишки вовни з лапок, дивна істота перевернулася на черевце.

— Я сьогодні вже втретє заплутуюсь у цій вовні! До речі, я ваш злидень! — І багатоніжка швидко рвонула під диван.

Бабця закричала й побігла до зали, звідкіля вже доносився татів голос:

— Люди, у нас у холодильнику живе слимак, який розмовляє ротом і людською мовою! Він сказав, що його звати Недолею!

— А в мене в кімнаті якась потворка! Багатоніжка! Вона розмовляє! Я зараз звар’юю! — І бабця, схопившись за голову, впала на диван.

— Наш дім заполонили інопланетяни! Вони перелякали до смерті мою тещу! — вигукнув тато.

Бабця підвела голову й, розплющивши очі, заперечила:

— Не до смерті! І не інопланетяни, а злидні!

Врешті всі зібралися на кухні біля холодильника, виглядаючи з-за могутньої батькової спини.

— Відчиняй! — шепнула бабця.

— Не командуйте мною! Я сам знаю, коли мені відчинити холодильник!

— Відчиняй уже! — шепнула мама Іванка.

Тато обережно відчинив дверцята холодильника. Всі ахнули! Там, крім кульків, порожніх пластикових контейнерів і розмащених по полицях майонезу та кетчупу, нічого не було.

— Воно все зжерло! — спохмурнів тато. — Навіть мій голландський сир!

— Злиднів можна перемогти життєлюбством і хитрістю! — згадала бабця.

Тепер щось інтенсивно чавкало в комірчині.

— Воно там! — вигукнув тато й схопив порожню дволітрову банку для круп.

Відчинивши двері в комірчину, тато побачив багатоніжку з гострими вухами, яка тримала в руках шмат сирокопченої ковбаси. З-за татової спини почувся бабусин голос.

— Це я на Великдень купила! Потім дорожче буде.

Багатоніжка озирнулась через плече й повідомила своїм господарям:

— Ковбаса була дуже смачна й просто запаморочливо пахла. Я не могла втриматися. Вибачте! — І потворка далі апетитно зачавкала, знищуючи палку ковбаси.

— Е-е-е… А ми чули, що злидні можуть поміститися де завгодно! — якомога бадьорішим голосом сказав тато.

— Можуть! Ми дуже гнучкі! — погодилася Нужда, доїдаючи ковбасу.

— А невже ви поміститесь ось у цій дволітровій банці? — Тато простягнув багатоніжці банку для круп.

Нужда зазирнула всередину й відповіла:

— Поміщусь!

— А я не вірю! — зухвало заявив тато й відкинув свій чубчик із чола.

Багатоніжка взялася трьома парами лапорук у боки й розсміялася:

— Стара хитрість! То залізь у ріжок із тютюном, то у мішок, то у діжку, то лапи защемлять у колоді. А потім тебе викинуть у якийсь став чи покладуть зверху каменюку! Ні-і-і, я на таке більше не поведусь!

— Отак?! — Тато раптом перевернув банку й спробував нею накрити Нужду. Але злидня вмить вивернулася й утекла поміж його ногами до кухні.

— Ми сьогодні надто втомлені, щоб спіймати цю гидоту. Може, відпочинемо, а зранку з новою силою почнемо полювання на наших домашніх неулюбленців?

— Я не проти, — відразу ж погодився тато. — Вони й