Сокіл і Ластівка - Борис Акунін

— Заспокойтеся, приятелю. — Логан ляснув писаря по плечу здоровою рукою. — Ви власноруч поділите здобич на чотири частини, рівні за вартістю. А потім ми розіграємо їх, кинувши жереб.

Я помітив, як штурман крадькома підморгнув Летиції.

Ця суперечка відбулася вже на шляху до гірського масиву. Йшли через густі джунглі, лавіруючи між болотами і ковбанями, за маршрутом, відомим тільки Логану.

Біля поваленої пальми ірландець зробив невеликий перепочинок.

— Настав час домовитися про правила гри. Як дістатися до скарбу, знаю один я. І ділитися знанням не збираюся. Я вам, хлопці, звісно, довіряю, але не до такої міри. Раптом ви надумаєтеся, що вигідніше поділити здобич на три частини, а не на чотири?

Він зареготав, але більше ніхто не засміявся. Всі зосереджено слухали.

— Тому дорогу до скарбу я поділю на три шматки. Кожен із вас знатиме лише свій відрізок. Хто не згоден — може вшиватися. Обійдемося без нього.

Заперечень не було.

— Отже, домовилися. Заковик на шляху до сховку три. По-перше, треба потрапити у правильний каньйон. Їх тут по колу плато кілька сотень. Дорогу від берега до межигір’я я вам покажу. Але далі поведу з зав’язаними очима. Хто спробує підглядати, простромлю ось цією шаблею — і без образ. — Він знову реготнув, однак погляд був пронизливий, гострий. — Там у горах двадцять чи тридцять поворотів і рогачок. Проноза знатиме маршрут від входу у каньйон до середини лабіринту. Пан Сальє — від середини до копальні. В іспанців усе було влаштовано хитро. Хто не знає секрету, нізащо не збагне, як потрапити в черево гори. Цю таємницю я довірю нашому лікареві. На зворотному шляху, коли скриня буде у нас в руках, діяти будемо так само: Епін допоможе мені винести скриню назовні. Після цього я зав’яжу йому очі, і здобич потягнемо ми з Кліщем… пардон, із паном писарем. Коли доберемося до місця, де чекає Проноза, я зав’яжу очі і вам, метре Сальє. Останню частину шляху, до виходу в джунглі, скриню мені допоможе дотягти мічман.

— Навіщо стільки всього? — спитав Кліщ. — Адже коштовності будуть уже в наших руках.

— Тому що шлях до золота і срібла знатиму знову ж таки тільки я. — Штурман лукаво підморгнув. Зайва гарантія проти якогось нещасного випадку. Нікого не хочу образити. Та якщо вам все ж заманеться поділити вміст скрині на три частини, врахуйте: пронести здобич на корабель ви зможете, тільки якщо капітан і команда дістануться до головного скарбу.

Я вислухав цей напрочуд підозрілий план, всім своїм єством відчуваючи загрозу. Очманілі від жадібності Кліщ і Проноза були готові на будь-що, але Летиція, Летиція! Невже вона не бачить, скільки небезпек криє в собі диспозиція підступного ірландця?

— Заткніть пельку вашому папузі, Епіне, — сказав нахаба Гаррі. — Від його криків голова ледь не лусне.

— Тсс, Кларо, заспокойся. Вона розхвилювалася від запахів лісу.

Летиція неуважно потріпала мене за чубчик. Каррамба! До чого ж тупі безпері!

І ми рушили далі. До урвища, що виднілося над верхів’ям дерев, було приблизно три чверті милі. Цю невелику відстань ми долали цілу годину, бо доводилося постійно петляти, обходячи трясовину.

Я зосередився на дорозі.

Обійти болото праворуч; біля сірого валуна поворот; через двісті кроків перетнути яр (там Летиція перечепилася і ледь не впала); поворот наліво; маленький водоспад залишається з правого крила…

Видно було, що й інші намагаються запам’ятати шлях. Проноза стріляв очима на всі боки; Кліщ ворушив губами, рахуючи кроки від повороту до повороту; Летиція, розумничка, ніби обмахувалася перукою, але при цьому заплітала на ній якісь вузлики.

Повітря у джунглях було просякнуте паркою вологою, метр Сальє обливався потом у своєму цупкому камзолі. Логан же залишив накладне волосся у шлюпці, пелену жіночої сукні підібрав і заткнув за пояс, так що було видно нанкові панталони й щиколотки, вкриті ластовинням. Об них гупали піхви абордажної шаблі.

Гаррі постійно говорив, говорив, повідомляючи безліч потрібних і не потрібних відомостей. Чи то забалакував компаньйонів, присипляючи їхню обережність, чи то просто не міг впоратися зі збудженням.

— … Змій і хижих звірів на Сент-Моріці немає, але небезпек вистачає. У сезон дощів із землі вилазить сила-силенна сколопендр. Їхній укус не смертельний, та до біса болючий… А ось під цим деревом сідати в жодному разі не можна, — сказав він Летиції, коли всі зупинилися перевести дух. — Пересядьте швидше. Ви вирішили, що це яблуня? Ні, приятелю, це манцелла. Перебувати під нею небезпечно. З листя може капнути сік, а це чистісінька отрута!

Потім він почав патякати про болотяну лихоманку, головне лихо в цих місцях. На думку Логана, цю таємничу хворобу спричинили міазми болотяного повітря, що осідали в носі, тому, проходячи повз трясовину, слід було дихати ротом.

Маячня! Я достеменно знаю, що переносниками малярії є комарі. Жалячи людину, вони впорскують у кров хвороботворні частки. Ось чому я постійно літав над головою у Летиції і здзьобував паскудних кровопивців. Не вистачало ще, щоб моя дівчинка захворіла! Я вихований на цивілізованій їжі і не дуже-то полюбляю дичину, але мушу визнати, що сент-моріцька мошва має соковитий і доволі приємний смак, який віддалено нагадує суницю з вершками.

Та ось ми вийшли до краю гірського масиву. Він був невисоким, згори донизу помережаний тріщинами — деякі досягали десяти, навіть двадцяти футів завширшки і були входами в дуже вузькі каньйони. Гаррі повернув праворуч від бескиду, що формою нагадував круглу башту, і довів нас до одинадцятої за рахунком ущелини.

— Прийшли, — сказав Логан. — Тут заховано дещо корисне.

Він зайшов за невеликий камінь і викотив звідти низенький возик на незграбних колесах.

— На цій штукенції матроси докотили сюди від берега скрині та інструменти. Далі довелося перетягувати на собі. Нам з вами буде легше. Винесемо сюди нашу скриню, одну-єдину. Поставимо на колеса й довеземо до лагуни… Ну, а тепер, хлопці, ходіть-но сюди.

Він дістав з-за пазухи три чорних хустки, які приготував заздалегідь для цієї мети, і зав'язав усім очі, ще раз суворо попередивши, що прикінчить кожного, хто спробує підглядати. Вишикував усіх вервечкою і повів до каньйону.

— Ви як сліпі жебраки за проводирем! — весело вигукнув Логан.

Дійсно, було дуже схоже.

Несусвітня процесія рухалася дуже повільно, тому що дно було вкрите камінням. Ірландець з примовками командував:.

— Ногу вище! Повертай наліво! Тепер направо! Хутчіше, стонога, хутчіше!

Хтось постійно перечіплювався, лаявся, скрикував.

— Хоч мені вже розв'яжіть очі! — обурився мічман. — Я ж все одно побачу цю частину маршруту, коли буду тягнути з вами скриню на