Гробниця - Кейт Мосс

— А що, ці два священики знали один одного? — спитала Мередіт.

— Судячи з усього, так. Буде був наставником молодшого за віком Соньєра. На початку своєї священицької праці, коли йому довелося кілька місяців потрудитися в сусідній парафії Дурбан, Буде познайомився також і з третім священиком, Антуаном Желісом, котрий пізніше взяв собі парафію в Кустоссі.

— Я там проїздила вчора, — зауважила Мередіт. — Схоже, у цьому місці все занедбане та зруйноване.

— Самий замок — так. Одначе в селі живуть люди, хоча воно й дуже маленьке. Буквально купка будинків. Желіс помер за досить дивних і загадкових обставин. Його вбили на День усіх святих 1897 року.

— 1 вбивцю так і не знайшли?

— Гадаю, що ні. — Хол зупинився ще перед однією гіпсовою статуеткою. — Це святий Антоній Відлюдник, — пояснив він. — Відомий єгипетський святий третього й четвертого століття.

Від почутого всі думки про Желіса відразу ж вилетіли в Мередіт із голови.

Відлюдник. Ще одна карта з великого аркана.

Доказів того, що колоду Буска намальовано в цих краях, було більше, ніж досить. Про це свідчила також і ця крихітна церква, збудована на честь Марії Магдалини. Єдине лишалося для Мередіт неясним: який стосунок мав до всього цього Домен де ля Кад?

1 який стосунок, якщо такий є взагалі, це має до моєї родини?

Мередіт зосередила увагу на фактах, що їх мала у своєму розпорядженні. Не слід змішувати все докупи. Треба розібратися з усім по черзі. А що, як батько Хола мав рацію, коли казав, що все в Рен-ле-Шато було навмисне підстроєне таким чином, щоб відвернути увагу від сусіднього села в долині? Тут була певна логіка, але Мередіт хотіла знати більше, перш аніж робити якісь поспішні висновки.

— Ти достатньо бачила? — спитав Хол. — Чи, може, тобі хочеться ще трохи тут потинятися?

Мередіт задумливо кивнула головою.

— Достатньо.

Вони мало говорили, коли поверталися до авта. Гравій гучно скрипів під їхніми ногами, наче притоптаний сніг. Поки вони були в церкві, надворі встигло помітно похолоднішати, і в повітрі відчувався сильний запах диму від багать.

Хол відімкнув двері, а потім озирнувся через плече.

— На території, прилеглій до Вілли Бетанії, в 1950-х роках викопали три трупи, — сказав він. — Усі вони були чоловічої статі, віком від тридцяти до сорока років, і всі були застрелені, хоча один із трупів був явно погризений дикими тваринами. В офіційному висновку йшлося про те, що тих людей, вочевидь, убили під час війни нацисти, котрі окупували цю частину Франції, а партизанський руху цих краях був доволі сильним. Проте серед місцевих мешканців ходили чутки, що ті трупи набагато давнішого походження — кінця дев’ятнадцятого століття, і що вони мають стосунок до пожежі в Домен де ля Кад, а також до вбивства священика в Кустоссі.

Мередіт подивилась на Хола через дах автомобіля.

— А будинок у Домен таки підпалили навмисне? Я читала, що навмисне.

Хол стенув плечима.

— Щодо цього питання місцева історія дає уривчасті й не повні свідчення, але загалом усі вони дійсно сходяться на навмисному підпалі.

— Але якщо ті троє були причетними до підпалу або ж до вбивства, то хто ж тоді вбив їх самих?

Цієї миті задзвонив телефон Хола. Він підняв кришку, поглянув на номер, і його очі недобре звузились.

— Треба поговорити, вибач, — сказав він, прикриваючи мікрофон.

У глибині душі Мередіт аж застогнала з досади, але нічим не могла зарадити.

— Звісно, давай, я почекаю, — сказала вона.

Сівши в автівку, вона дивилась, як Хол поволі пішов до ялини біля вежі Магдала, щоб порозмовляти.

Випадкових збігів не буває. Усе трапляється не просто так.

Відкинувшись на підголівник, Мередіт спробувала обдумати все, що трапилось, усю низку подій відтоді, як вона вийшла з потяга на вокзалі Гяр дю Нор. Ні, не з того моменту. Дещо пізніше. З тієї миті, коли вона ступила на розмальовані кольорові сходи, що вели до кімнати ворожки Лаури. Шукаючи відповіді, Мередіт витягла свій блокнот і передивилась у ньому всі записи. Насправді питання стояло таким чином: що вона шукає тут, відлуння якої історії? До Рен-ле-Бена вона приїхала, щоб дізнатися про історію своєї родини. Чи, може, про іншу, не пов’язану з цим історію? Яка становить чисто академічний інтерес і не має до неї особисто жодного стосунку? І чи має вона хоч якийсь стосунок до Домен де ля Кад і родини Верньє?

А що сказала Лаура? Мередіт перегорнула свої записи та знайшла те, що шукала. «Лінія часу переплутана. Її напрям стрибає туди-сюди, і події втрачають свої чіткі обриси, наче змазуються. Минуле переплітається із сьогоденням».

Мередіт глянула крізь вікно на Хода, котрий уже повертався до авта, тримаючи в руці телефон. Другу руку він ховав у кишені.

А який стосунок має до всього цього Хол?

— Ну, як? — спитала вона, коли Хол розчинив дверцята. — Усе гаразд?

Хол увібрався в авто.

— Даруй, Мередіт. Я хотів запропонувати разом пообідати, але обставини змінились, і в мене виникли деякі невідкладні справи.

— Щось гарне, судячи з твого виразу? — спитала вона.

— Комісаріат поліції в Куїзі, який розслідує нещасний випадок, нарешті погодився надати мені теку з матеріалами, що стосуються загибелі мого батька.

— Так це ж чудово, Холе, — щиро пораділа вона, сподіваючись, що в тих матеріалах хлопець і справді знайде відповідь на питання, що мучили його відтоді, як загинув його батько.

— Тож я можу або завезти тебе до готелю, — вів далі Хол, — або їдьмо разом зі мною, а вже потім пошукаємо, де можна пообідати.

Мередіт ненадовго замислилась, поборюючи спокусу поїхати з ним. Утім, швидко збагнула, що тут Хол має все зробити сам. До того ж їй треба зосередитися на власній роботі, щоб проблеми Хола не засмоктали її.

— Схоже, тобі варто побути самому, — відповіла вона. — Тож, якщо не заперечуєш, можеш завезти мене до готелю дорогою до поліції, і так буде добре.

Вона з приємністю відзначила, що Хол трохи завагався, хоча лише на якусь мить.

— Мабуть, краще, якщо я заявлюсь туди сам, оскільки вони роблять мені таку послугу.

— Я теж про це подумала, — сказала Мередіт, злегка торкаючись його руки.

Хол увімкнув двигун і здав назад.

— А як стосовно того, щоб зустрітися пізніше? — спитав він, протискуючи авто вузькою вуличкою, що вела з Рен-ле-Шато. — Можна десь здибатись і трохи випити. А може, десь повечеряємо? Звісно, якщо ти не маєш інших планів.

— Та