Гробниця - Кейт Мосс

— Даруй, що я про це спитала.

Мередіт озирнулася на статую, намагаючись не пов’язувати трагічний інцидент 2007 року з давні ми легендами й забобонами цього краю, але зв’язок напрошувався сам по собі.

Усі системи пророкування, як і сама музика, працюють через схеми.

— Річ у тім, що я б змирився з ситуацією, якби це був трагічний випадок. Але мені сказали, що перед поїздкою мій батько випив. А це те, чого не могло бути в принципі. Я це точно знаю. — Хол стишив голос. — Батько ніколи не пив за кермом: Ніколи. Якби я знав достеменно, що саме трапилося, то все було б гаразд. Ну, не гаразд, я маю на увазі, мені було б набагато простіше й легше змиритися з тим, що сталося. Проте мене гнітить оця невідомість. Як він узагалі опинився на тому відтинку дороги? Та ще й у такий час?

Мередіт пригадала заплакане обличчя своєї справжньої матері та кров під її нігтями. Їй пригадалися старовинні фотографії, аркуш із музикою та порожнеча в душі, яка привела її в цей куточок Франції.

— Мені важко боротися з незнанням, — повторив Хол.

Ти мене розумієш?

Мередіт обійняла його й притиснула до себе. Він відповів узаємністю, пригорнув її, і вона буквально загубилася на його широких грудях. Мередіт вдихала запах його крему для гоління, а ворсинки Холового светра приємно лоскотали їй носа. Вона відчувала його запал, його гнів, його шаленство, а за всім цим — відчай.

— Так, — тихо сказала Мередіт. — Я тебе добре розумію.

РОЗДІЛ 47

Домен де ля Кад

Джуліан Лоуренс почекав, поки кастелянші приберуть на другому поверсі, а потім вийшов зі свого кабінету. Поїздка до Рен-ле-Бена й назад забере не більше ніж дві години. Часу він мав удосталь.

Коли Хол сказав йому, що їде, та ще й: із дівчиною, першою реакцією Джуліана було полегшення. Вони навіть кілька хвилин поговорили, і Хол жодного разу не зірвався. Може, племінник нарешті вирішив змиритися з тим, що сталось, і зайнятися своїми власними справами? Замислитись, як жити далі? Може, він відкинув свої сумніви?

Наразі в Джуліана лишалися деякі незакінчені справи. Він уже встиг натякнути Холові, що хотів би викупити успадковану ним частку Домен де ля Кад, але не поспішав прискорювати події. Він знав, що йому доведеться почекати до похорону й трохи після нього, але вже починав відчувати, що йому вривається терпець.

Проте потім під час їхньої розмови Хол прохопився, що дівчина, про яку йшлося, була письменницею, і це змусило Джуліана насторожитись і замислитися. Зважаючи на поведінку племінника впродовж останніх чотирьох тижнів, він не відкидав тієї думки, що хлопець спробує зацікавити журналістку історією про загибель свого батька — просто так або на злість дядькові.

Джуліан перевірив реєстраційну книгу й пересвідчився, що ця дівчина була американкою, що звали її Мередіт Мартін і що вселилася вона до п’ятниці. Він не знав, була вона знайома з Холом чи ні; може, племінник просто хотів скористатися можливістю поплакатись комусь у жилетку. Хоч так, хоч сяк, а Джуліан не міг допустити, щоб Хол використав цю дівчину для того, щоб здійняти серйозну бучу. Ще бракувало йому, щоб його плани були зруйновані плітками й туманними натяками!

Джуліан піднявся службовими сходами, пройшов коридором і за допомогою дубліката ключа проник до номера Мередіт. Він зробив кілька поляроїдних знімків, щоб потім надати кімнаті попереднього вигляду, і став обшукувати кімнату, почавши з нічного столика. Джуліан швидко понишпорив у шухлядах, але не знайшов там нічого цікавого, окрім двох авіаквитків — один з Тулузи до аеропорту Орлі в Парижі, а другий — зворотний квиток до Сполучених Штатів на одинадцяте листопада.

Потім він перейшов до бюрка. Переносний комп’ютер був увімкнений у мережу. Він підняв кришку й завантажив його. Це було легко зробити, бо операційна система не мала пароля, й американка послуговувалась готельним бездротовим доступом.

За десять хвилин Джуліан передивився її електронну пошту — нудні побутові дрібниці, нічого цікавого для нього, — перевірив сайти, на які вона нещодавно заходила, й відкрив кілька збережених файлів. Ніщо з переглянутого не свідчило про те, що ця дівчина — журналістка, котра приїхала рознюхати якусь сенсацію. То була, головним чином, місцева історія. Були там також нотатки про дослідження в Англії, а потім пішли зовсім нецікаві речі — адреси, дати, імена, які стосувалися, здебільшого, Парижа.

Потім Джуліан почав відкривати файли з фотографіями й переглядати їх у хронологічному порядку. Кілька перших знімків були зроблені в Лондоні. Потім ішли файли з паризькими фото — вуличні сцени, знамениті місця, навіть табличка з годинами роботи парку Монсо.

Остання група файлів мала назву «Ре-ле-Бен». Він відкрив її та почав передивлятися знімки. І Вони його збентежили. Серед них було кілька фото берега річки з північного в’їзду до містечка, зокрема — місток і тунель, причому саме того місця, де автомобіль Сеймура злетів з дороги.

Там були ще світлини цвинтаря позаду церкви. Джуліан визначив точний час одного знімку, зробленого з критого церковного ґанку в напрямку Пляс де Дьо Рен. Він схрестив руки за головою. У нижньому правому кутку фотографії він побачив частину скатертини, на якій лежала книга співчуттів.

Джуліан насупився. Мередіт Мартін була в Рен-ле-Бені минулого вечора та знімала похорон і місто.

Чому?

Скопіювавши ці фото на свою флешку, він спробував вигадати для них якесь безневинне пояснення, але не зміг.

Лоуренс вимкнув комп’ютер і закрив його, залишивши все точнісінько так, як і було, а потім перейшов до гардероба. Зробивши ще кілька поляроїдних знімків, він методично обшукав кожну кишеню, стос футболок і взуття — і нічого цікавого не надибав.

На дні гардероба, під чоботями й туфлями на високих підборах, лежала м’яка дорожня сумка. Присівши навпочіпки, Джуліан розстебнув застібку-блискавку й зазирнув у головне відділення. Воно було порожнім — за винятком двох шкарпеток і намиста в жорсткій упаковці. Він помацав у всіх закутках, але не знайшов нічого. Після цього Джуліан почав обдивлятися бокові зовнішні кишені. Великі симетричні відділення з обох протилежних кінців виявились порожніми, і він перейшов до трьох менших кишень по обидва боки сумки. Потім Джуліан підняв її, перевернув і потрусив. Вона виявилась досить важкою. Засунувши руку всередину, він потягнув за картонну прокладку на дні. Почувся звук, з яким розкривається застібка-липучка, прокладка відстала, і під нею виявилося ще одне відділення. Засунувши