Гробниця - Кейт Мосс

— Ви дуже нагадали мені, мадемуазель Леоні, одну дівчину, котру я колись знав.

— А що з нею сталося? — спитала Леоні, на мить відволікшись від своїх думок.

Старий нічого не відповів, але вона побачила, що він пригадує.

— О, то зовсім інша історія, — тихо сказав він. — І вона ще не готова до того, щоб її розповідати.

Леоні побачила, що Беяр замкнувся в собі, немов загорнувшись у власні спогади. Раптом шкіра його здалася ще більш, прозорою, а зморшки на обличчі поглибились, наче викарбувані в камені.

— Ви розповідали мені, як знайшли гробницю, — сказав він. — Ви заходили всередину?

Леоні подумки перенеслася в той вечір.

— Так, заходила.

— Отже, ви прочитали напис на підлозі — Fujhi, poudes; Escapa, non? І тепер вам здається, що ті слова переслідують вас?

Леоні здивовано уставилася на нього широко розплющеними очима.

— Так, але звідки ви знаєте? Я навіть не відаю їхнього смислу, знаю лише, що вони безперестанно крутяться в моїй голові.

Беяр трохи помовчав, а потім спитав:

— Скажіть мені, мадемуазель, як ви гадаєте, що ви там знайшли? У Гробниці?

— То — місце, звідки виходять духи, — почула Леоні власні слова, знаючи, що вони є правдою.

Беяр мовчав. Здавалося, його мовчання тягнутиметься безкінечно. Та нарешті він озвався.

— Раніше ви питали мене, чи вірю я в привидів, мадемуазель. Існує багато їх різновидів. Є такі, що не мають спокою через завдане ними зло, і через те вони мусять прагнути прощення або спокути. А є такі, що постраждали від завданого їм лиха й тому мусять знайти посередника, вершителя справедливості від їхнього імені.

Він глянув на неї.

— Ви шукали карти, мадемуазель Леоні?

Вона кивнула й відразу ж пожалкувала, бо раптом кімната закрутилась і захиталася.

— Але я не знайшла їх.

Леоні замовкла, бо раптом їй стало зле. Її шлунок занив, його крутило, наче вона опинилась на кораблі під час шторму.

— Усе, що я знайшла, — це аркуш із нотами для фортепіано.

Її голос звучав приглушено, наче з-під води.

— Ви забрали його з гробниці?

Леоні уявила, як вона засовує аркуш із нотами в кишеню, як вискакує геть із каплиці й біжить, нажахана, крізь сутінковий ліс. А потім укладає аркуш між сторінок книги «Таро».

— Так, — відповіла вона, наче спіткнувшись об це слово. — Забрала.

— Слухайте-но, Леоні. Ви — сильна й мужня дівчина. Forca е vertu. Гарні риси, якщо розпоряджатися ними мудро. Ви здатні на любов, і це добре. — Із цими словами Бояр глянув через стіл на Анатоля, а потім кинув побіжний погляд на Ізольду. — Боюся, що попереду у вас — великі випробування. Ваша любов випробовуватиметься на міцність. Вас закличуть до дії. І вашої допомоги потребуватимуть живі, а не померлі. Повертайтеся до гробниці тільки — тільки! — у разі крайньої потреби.

— Проте я…

— Раджу вам, мадемуазель, повернути книгу «Таро» до бібліотеки. Забудьте все, що ви там прочитали. У багатьох сенсах то є дійсно захоплива та спокуслива книжка, але поки що ви мусите викинути все це з голови.

— Мосьє Беяр, я…

— Ви сказали, що сумніваєтеся, чи слушно зрозуміли слова в цій книзі. — Старий помовчав. — Слушно, Леоні. Ви зрозуміли їх дуже добре.

Леоні вразило те, що Беяр назвав її просто на ймення.

— Значить, це правда? Що карти мають здатність викликати духи померлих?

Старий не дав прямої відповіді.

— Якщо правильно розташувати музику, зображення та місце, таке може статись.

Голова в Леоні пішла обертом. Їй хотілося поставити тисячу запитань, але вона не могла знайти потрібних слів.

— Леоні, — сказав Беяр, повертаючи її до реальності. — Бережіть свої сили для живих. Для свого брата. Для його дружини та дитини. Саме їм знадобиться ваша допомога.

Дружина? Дитина?

Її довіра до мосьє Беяра вмить захиталася.

— Та ні, ви помиляєтеся. Анатоль не має…

Цієї миті з-за столу почувся голос Ізольди:

— Пані та панове!

І враз кімната наповнилася стукотом і скрипом стільців — то гості, відсовуючи їх по полірованій підлозі, почали підводитися з-за столу.

Леоні нетвердо встала. Складки її зеленої сукні падали на підлогу, наче водоспад.

— Не розумію, мосьє Беяр. Мені здалося, що я втямила, але тепер бачу, що помилилась. — Вона запнулась, і до неї дійшло, що вона сильно сп’яніла й заледве тримається на ногах. Простягнувши руку, вона сперлась на спинку стільця.

— Ви дослухаєтесь моєї поради?

— Старатимусь, — відповіла Леоні з нещирою посмішкою. Її думки гасали по колу. Вона вже не розбирала, які слова були мовлені, а які існували лише в її сплутаній свідомості.

— От і добре. Я радий це чути. Хоча… — Беяр замовк, наче вагаючись, чи говорити далі. — Якщо дійсно настане час і вам доведеться вдатися до посередництва карт, мадемуазель, та знайте ось що: ви можете покластись на мене. Покличте мене; і я прийду на допомогу.

Леоні кивнула — і знову кімната шалено завертілась і заколихалася.

— Мосьє Беяр, — сказала вона, — ви так і не сказали мені, що означає отой другий напис. Той, що на підлозі.

— Fujhi, poudes; Escapa, non?

— Так, саме ці слова.

На обличчя Беяра набігла тінь тривоги.

— Ти можеш бігти, але втекти не зможеш.

ЧАСТИНА VI

РЕН-ЛЕ-ШАТО

Жовтень 2007 року

РОЗДІЛ 44

30 жовтня 2007 року, вівторок

Коли Мередіт прокинулась наступного ранку, голова її гула, бо спала вона погано. Випите вино, шепіт вітру та химерні сновидіння — усе це разом не дало їй добре виспатись.

Їй не хотілося згадувати про ніч. Про привиди та смутні видіння. Про те, що вони можуть означати. Їй треба зосередитись. Вона приїхала сюди виконувати роботу, і саме цим їй слід наразі перейматися.

Мередіт стояла під душем, аж поки не побігла холодна вода, потім прийняла дві таблетки тайленолу й запила їх пляшкою води. Витерши волосся рушником, вона вдягла зручні блакитні джинси, червоний светр і пішла вниз поснідати. Ум’явши гігантську таріль яєчні, бекону та смаженої картоплі й запивши все це двома чашками міцної й солодкої кави по-французьки, вона знову відчула себе людиною.

Мередіт перевірила свою сумочку. Усе на місці — телефон, фотоапарат, записник, ручка, сонячні окуляри та місцева мала. Трохи нервуючи, вона спустилась до зали, де мала зустріти Хола. Біля реєстратури стояла черга. Іспанське подружжя скаржилось на замалу кількість рушників у своєму номері, французький бізнесмен намагався з’ясувати, за що з нього зідрали додаткову платню, а біля кімнати консьєржки стояла гороподібна купа багажу, що