У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард
— Великі небеса! — вигукнув я, але він знову зупинив мене і продовжував:
— Пане, хоч Сабіла не твоєї раси, все ж таки вона дуже вродлива і розумна. З таким чоловіком, як ти, вона перетворить веллосів на великий народ, яким, за переказами, вони були в давнину, поки не лягло на них те црокляття Хоу-Хоу, яке нині зламане. Бо ти мудрий і сміливий, і знаєш багато того, чого не знаємо ми. Народ тобі служитиме як богу, і, можливо, стане поклонятися тобі замість Хоу-Хоу, і ти започаткуєш могутню династію. Спершу ця думка може здатися тобі дивною, але скоро ти зрозумієш її велич. Як би там не було — якщо навіть ти не згоден — буде так, як я сказав.
— Чому? — запитав я, вже не маючи сили стримуватися.
— Тому, пане, що ти тепер полонений у цій країні, і попри всю твою хоробрість, тобі звідси не піти, бо ніхто не повезе тебе вниз річкою і за тобою буде нагляд. Мало того, повернувшись до будинку Веллу, ви не знайдете своїх зарядів, окрім тих небагатьох, які маєте зараз при собі, отже, ви майже беззбройні. А тому, оскільки ти маєш залишатися тут до кінця життя, тобі краще побратися із Сабілою, ніж з якою-небудь іншою жінкою, бо вона найпрекрасніша і найрозумніша за них усіх. За правом крові вона правителька, і, одружившись з нею, ти станеш Веллу, як став би я, згідно з нашим звичаєм.
Тут він заплющився і хвилину, здавалося, лежав непритомним. Але він знову підвів повіки і, дивлячись на мене впритул, простягнув свої слабкі руки і вигукнув:
— Хай живе Веллу! Довгі літа і слава великому Веллу!
На цьому не скінчилося, бо, на мій жах, через перегородки, які розділяли світлицю, озивалися, немов луна, жіночі голоси:
— Хай живе Веллу! Довгі літа і слава великому Веллу!
Іссикор знепритомнів; ніщо, здавалося, не доходило до його свідомості. Почекавши трохи, ми з Хансом вийшли, вважаючи, що настав кінець. Але ми помилилися, бо він прожив до ночі і, як мені говорили, перед смертю на кілька годин опритомнів. У цей час його відвідала Сабіла у супроводі найзнатніших радників. Тоді, мабуть, цей нещасний, але самовідданий Іссикор, найвродливіший з усіх бачених мною людей, якщо не для мого, то для свого власного задоволення, зробив усе, що йому під силу, для блага своєї батьківщини і володарки серця.
— Що ж, баасе, — сказав Ханс, коли ми вийшли нарешті за поріг, — я вважаю, треба нам іти додому? Тепер це ваш будинок, чи не так, баасе? Ех, баасе, марно тепер дивитися на річку, бо, як ви бачите, ці веллоси такі передбачливі, що вже прислали вам царську свиту, як годиться вождю.
Я озирнувся. Ханс сказав правду. Замість одного старійшини, що проводжав нас до будинку, біля дверей чекали двадцять здорованів, озброєних списами. Вони вітали мене вельми шанобливо і наполягали на тому, щоб іти за мною невідступно. Так ми пішли назад під конвоєм. Ханс усю дорогу пасталакав.
— Я цього чекав, баасе. Коли чоловік за своєю натурою дуже любить жінок, баасе, вони це розуміють без слів, баасе, і готові, зі свого боку, полюбити його. Так воно й сталося в нашому випадку, баасе. Панна Сабіла з тієї миті, як побачила вас, нітрохи не думає про Іссикора, хоч він такий вродливий і так далеко їздив заради неї. Ні, баасе, вона побачила, що у вас є щось таке, чого вона не знайде у двох з гаком ярдах пана Іссикора, який, по суті, просто надутий барабан і лише зчиняє шум, якщо по ньому вдарити. — маленький шум при легкому ударі і великий шум при стусані. А втім, чим би він не був, тепер із ним покінчено, і не варто витрачати часу на розмови про нього. Що ж? Країна непогана — жити можна, тим паче тепер, коли майже всі хоухойа померли, — он скільки їх тіл прибило до берега, а пиво, без сумніву, можна буде зварити міцніше, і тютюн тут є. Нам тут буде непогано, поки не набридне, баасе. А тоді втечемо. Все ж таки я радий, що мене тут не примусять одружуватися, баасе, або працювати як віл, щоб витягнути з твані тутешніх дурнів.
Так він ішов, базікаючи про різні дурниці, а я був до того пригнічений, що не міг слова вимовити. Правда, завжди трапляється те, чого не чекаєш. Яких тільки небезпек не передбачав я за останні кілька днів і скільки небезпек подолав! Але це мені й не снилося! Дрібниці долі! Посадять тебе полоненим до позолоченої клітки та ще примусять заробляти на життя, як дресировану мавпочку. Чудово, я пролізу між пруттям ґрат або моє ім’я не Аллан Квотермейн! Проте в цей момент ґрати видалися дуже щільними і міцними, тим паче, що за нами крокували ці джентльмени зі списами.
Належним чином ми прибули у палац Веллу і пройшли прямо до своєї кімнати. Ханс негайно провів обстеження в кутку і вигукнув:
— Іссикор мав рацію, баасе! Всі патрони зникли і рушниці теж. Тепер у нас залишилися тільки револьвери і двадцять чотири заряди на двох.
Я подивився — немає рушниць! Поглянув у вікно — і
