Сини Великої Ведмедиці - Лізелотта Вельскопф-Генріх

— Джонні! — сказав делавар. — Ти виявив себе справжнім скнарою. Ось тобі ще один долар. Налий-но хлопцям, що хотять погуляти на прощання!

Хазяїн дуже швидко приніс бажане, і раурайтери випили за здоров'я Тобіаса. Шонка також вихилив ще келих. Пітт лежав під стіною, бурчав і стогнав.

Джонні підсів до Шонки.

— Адже перед цим ви всі були у Червоного Лиса? — спитав він. — І тепер більше вже не. можете зайти? Чи в нього хтось є? Бо ти ж, здається, сказав, що вам треба зачекати тут із справою Гаррі?

Шонка нічого не відповів, він був у поганому настрої. Але Кривавий Томагавк підвів важку голову і подивився на хазяїна набряклими сумними очима.

— Червоний Лис, брате мій, Червоний Лис обійшовся з нами дуже погано. Я виклав йому усі скарги — про охлялу худобу, смердюче м'ясо в коробках, про голодні шлунки наших чоловіків, жінок і дітей. Але він наче вовк, що сам хоче все з'їсти. Я довго й лагідно промовляв до нього, а він нас вигнав, як собак. Я більше не піду до нього, він нам сказав, що до завтрашнього ранку нікого не хоче бачити. Потім Червоний Лис захлопнув перед нами двері, бо був дуже розгніваний.

— Мовчи! — зашипів розлютовано Шонка на свого начальника. Він ще був не такий п'яний, як Томагавк, і соромивсь того, про що тут розповідалось.

Тобіас всунув хазяїну ще один долар. Джонні хитро посміхнувся і знову наповнив кухоль горілкою.

— Так, так, — кивав він головою, — Тобіас, цей уже доведе справу до кінця.

Пили далі й курили. Раурайтери знову взялися за карти й кості. Тхнуло горілкою, і тютюновий дим виповнив приміщення, як колись у блокгаузі Беззубого Бена. Токай-іхто кашляв від задушливого повітря. Як кожен індієць, що виріс в умовах первісних звичаїв і душа якого ще не була зіпсована, він зневажав пияцтво і гамір.

Минали години. Певно, вже була глибока ніч. Раурайтери горлали пісень, а сп'янілі червоношкірі поліцаї підспівували їм. Джонні позачиняв двері, щоб зненацька не нагрянули непрошені гості. Кривавий Томагавк вже напився до нестями і тихенько плакав. Франт виблював, і його блакитна уніформа була геть-чисто забруднена. Шонка тримався найдовше, але зараз і він уже хропів під столом. Джонні бігав і обслуговував останніх відвідувачів, які ще спроможні були тримати в руках келих. Краплини поту рясніли на його лобі.

Тобіас кивнув йому.

— Ну, як справи? Чи немає в тебе іншої кімнати, де Гаррі міг би поспати?

— Аякже, є. Ходімо! — Хазяїн повів обох до комірчини, що мала внутрішні і надвірні двері. На підлозі лежало кілька солом'яних матраців. — Це для виключних випадків. Ви можете перебути тут сьогоднішню ніч.

Тобіас спробував, чи відчиняються надвірні двері, але вони були замкнені. Тоді Джонні попорпався в своїх бездонних кишенях і витягнув звідти ключа.

— Ось… візьміть. На випадок, якщо вам зробиться погано.

Тобіас впритул підійшов до Токай-іхто.

— Чи мені залишитися тут з тобою? — прошепотів він мовою дакотів, щоб хазяїн не міг зрозуміти його. — Чи, може, краще буде, коли я й далі стежитиму за Томагавком і Шонкою?

— Іди туди й наглядай за ними, — відповів Токай-іхто. — А я лишусь тут, ніби для того, щоб поспати, а насправді скоро вирушу в дорогу і поїду до наметів Ведмежого братства! Де вони стоять?

Тобіас пояснив йому, як міг, на підставі описів, почутих ним від інших, де розташувалося Ведмеже братство.

— Чи побачимось ми ще коли-небудь? — спитав дакота.

— Якщо схочеш — звичайно. Я приїду до наметів Ведмежого братства, тільки-но матиму для тебе якусь звістку.

— Гаразд.

Тобіас обернувся до хазяїна.

— Я знову піду з тобою в трактир, — сказав він йому. — А Гаррі залишиться тут, щоб поспати.

— Він саме цього й потребує, — погодився Джонні. Тобіас, його гість, що дуже добре платив, хотів продовжувати в такому ж дусі, а Гаррі, особа якого лише давала привід до суперечок, вийшов з компанії.

Здоровенний хазяїн і делавар вийшли з комірчини.

Токай-іхто зостався в темряві. Він підійшов до надвірних дверей, «трохи прочинив їх і глянув у нічний морок. Надворі було страшенно холодно, і мерзла земля лежала гола, без снігу. Дув північний вітер. Сухоребра худоба збилася докупи і ревла від холоду. Біля коней чути було тихе шамотіння. Варта втомлено прихилилася до загороди. А більш ніде ані душі.

Дакоту почало трусити. Після півночі гарячка припинилася, та наступила слабість, і все тіло його обважніло. Все почало розпливатися перед очима, і, спершись об одвірок, кін відчув, що, незважаючи на все напруження волі, йому несила довше триматися на ногах. Його пронизував сильний біль. Навпомацки, щоб не впасти, Токай-іхто підійшов до одного з матраців і опустився на нього. Він поринув у забуття, і його стан скоріше нагадував непритомність, ніж сон.

Опам'ятавшись, Токай-іхто підповз до дверей і глянув на зорі. Він пролежав три години. Скоро почне світати. Ця думка вразила його з надзвичайною силою. Він стрепенувся, схопився на ноги і пішов нетвердим кроком просто до загороди. Огітіка привітав його радісним скавчанням, і Токай-іхто згадав, що останнім часом не помічав собаки у трактирі. Він побіг до буланого жеребця.

Варта, здавалось, не вбачала нічого підозрілого в тому, що дакота вивів свого коня. Він прибув сюди вільно, то вільно може й піти. Токай-іхто скочив на буланого і відразу погнав його галопом по твердій землі в сутінках зимової ночі. Огітіка подавсь слідом.

Поперемінно то галопом, то ступою поганяв дакота жеребця дорогою на північний захід. Прерія в межах резервації нічим не відрізнялась од вільної