Велике плавання - Зінаїда Костянтинівна Шишова
Дано у нашому місті Гранаді, тридцятого дня квітня року від народження спасителя нашого Ісуса Христа 1492-го.
Я — король. Я — королева.
Хуан де Колома — секретар».
Зі слів синьйора Маріо я знав уже, що Круглий Привілей був особливо важливою коронною грамотою, в якій під королівським підписом окреслювалось коло, в колі цьому ставилась королівська печатка, а навколо підписувалися чиновні особи і свідки з знатних лицарів і прелатів.
Я не вивчав юриспруденції і мало знаюсь на мудруванні панів адвокатів, але мені здалось, що, якби їх величності поменше наголошували на тому, що пан мій, адмірал, повинен оберігати свої, подаровані йому монархами права і привілеї, ніхто і не помислив би, що права ці і привілеї можна оскаржувати.
Отже, честолюбство пана було цілком задоволено. Це тим більше гідне подиву, що до нашої подорожі пан мій в очах монархів не мав ніяких заслуг і був особою зовсім невідомою в Кастілії. І якщо рік тому вимоги невідомого сміливця могли викликати лише сміх і співчуття, то тепер в особі його багато знатних людей Іспанії побачили небезпечного честолюбця, що посягнув на їхні права і привілеї.
Знайшлися сміливці, які, всупереч бажанню королеви, пробували заперечувати юридичну законність королівської грамоти.
До таких людей належав голова ради у справах Індії — севільський архідиякон синьйор Хуан Родріго де Фонсека.
Коли йому не пощастило заплямувати королівську грамоту, він узявся за цю справу з іншого боку. Посилаючись на величезні видатки на спорядження флотилії, він наполягав, щоб монархи скоротили кількість особистої прислуги адмірала. Вимоги пана були завеликі для сина бідного шерстобита.
Такі дії Фонсеки, звичайно, могли зупинити кого завгодно, але тільки не пана мого, адмірала. Він звернувся до королеви з проханням не тільки не зменшувати його штату, але, навпаки, збільшити його проти встановленого раніше.
Він посилався при цьому на необхідність вселити володарям нововідкритих країн повагу і шану до багатства і могутності З'єднаного королівства.
Оскільки Ізабелла, майже не замислюючись, виконувала всі вимоги адмірала, то й це його прохання було вдоволено. В особі Фонсеки він тепер мав найлютішого ворога.
Таким чином, на шляху адмірала, устеленому трояндами, почав траплятися і терен.
Постачати і споряджати експедицію було доручено торговельному дому Джованні Берарді і його компаньйону Амеріго Веспуччі. І ось, коли виявлялося, що бочка з вином погано закоркована або в солонині завелась черва, адміралові вороги глибокодумно посилалися на те, що Берарді — італієць і що адмірал ладен прийняти гнилий провіант від земляка, або позбавити іспанських купців заробітків і привілеїв.
Для озброєння експедиції було відкрито державний арсенал, і все військове спорядження, занедбане після маврітанських війн і складене в Альхамбрі[95], було віддане в розпорядження адмірала. Пан надавав перевагу легким старовинним аркебузам[96] перед недавно введеними важкими мушкетами[97], і в цьому його вороги також намагалися запідозрити небажання прославити іспанську зброю.
Але кожний, хто бачив індіанців-карібів, визнає, що далекобійні мушкети необхідні в Європі, де супротивник озброєний так само ж, а проти луків і самострілів придатніші легкі аркебузи.
До честі королеви треба сказати, що вона припинила розмови про незнатне походження адмірала. Ніскільки не замислюючись, вона взяла до двору обох його синів: Дієго — від першої жінки і Фердінанда — від другої. Дієго вона зробила пажем наслідного принца Хуана. Нарікання, що адмірал прихильний до італійців, вона спростувала, доручивши своїм юристам довести, що, проживаючи так довго в Севільї, флорентійці Берарді вже можуть вважатися за іспанців. Що ж до недоброякісних продуктів, то синьйору Фонсеку було запропоновано встановити при раді у справах Індії посаду контролера над постачанням.
Якщо про першу нашу подорож у Європі знали з переказів поодинокі вчені-географи, то другою нашою експедицією зацікавився весь християнський світ.
Щоб розповсюджувати католицизм у нових землях, папа Олександр VI Борхія, ім'я якого італійці переробили на Борджія, призначив своїм намісником бенедиктинця[98] патера[99] Буйля і під його владу віддав ще одинадцять ченців. Таким чином, як сказав синьйор Маріо, наші друзі-індіанці не відчуватимуть браку проповідників.
Цілком зрозуміло, що Колонові відкриття не на жарт стурбували правителів іншої могутньої держави — Португалії. І дуже швидко стало відомо, що португальський король Жуан II таємно споряджує власну експедицію на захід. Тоді Фердінанд також вирішив вдатися до хитрощів.
Він послав у Португалію Лопе де Єреру, людину розумну і далекозору, що осягнув усе мистецтво дипломатії при дрібних і віроломних італійських дворах, йому було доручено домогтися від Жуана II обіцянки, що поки виясняться спірні питання, жодне португальське судно не вирушить у Море-Океан. А тим часом представник Фердінанда у Ватікані[100] переконував його превелебність допомогти З'єднаному королівству проти домагань Португалії; а пан мій, адмірал, отримав вказівку прискорити спорядження флотилії.
