Велике плавання - Зінаїда Костянтинівна Шишова

Синьйор Томазо негайно вийшов запросити мавра.

— Увійдіть, будь ласка, — сказав він. — Це бідний і тісний дім, але тут ви можете не остерігатися за своє життя. Сам я чоловік непомітний і незначний, але оточений хорошими і рішучими друзями, які зможуть вас доставити куди завгодно, не боячись інквізиції. Але ж вас потрібно нагодувати. Ви, звичайно, зголодніли з дороги! — здогадавшись, вигукнув раптом синьйор Томазо й одразу ж хотів зайнятися клопотами по господарству.

Я негайно зупинив його.

На цвяху в комірці над майстернею я відшукав свого фартуха і, надівши його, не гаючись, заходився готувати їжу, а господар у цей час слухав розповідь мавра про його пригоди.

Мізерні запаси мого господаря одразу ж підказали мені, що справи його досить кепські, але в мене грошей було вдосталь. І перебував я в Генуї, де, не сходячи з місця, можна купити все — від головки часнику до трищоглового судна.

Через півгодини обід був готовий. Синьйор Томазо з задоволенням їв приготовані мною страви. І за столом ми вели далі свою розмову. Я розповів господареві, де і чому ми залишили Орніччо, змалював йому чудовий острів Гуанахані і нашого милого Аотака. Треба сказати, що останні дні я мало бачився з моїм червоношкірим другом, бо наслідний принц Хуан, вражений його кмітливістю, тимчасово взяв його до себе в охоронці.

Виявляється, що звістка про наше повернення досягла Генуї набагато раніше, ніж я прибув сюди.

Флорентієць Аннібал Януарій, який перебував у Барселоні, коли ми прибули, сповістив про всі наші відкриття свого брата у Флоренції, і цей лист облетів усю Італію. Ще ліпше зробив Габріель Санчес, якому адмірал повідомив про все, що з ним сталося: він послав цього листа надрукувати і розповсюдив у кількох сотнях екземплярів в Італії, Франції та Англії.

Необхідно зазначити, що в самій Іспанії відомості про відкриття поширювалися не так легко — Фердінанд боявся суперництва Португалії і приховував подробиці подорожі у західні моря.

Вислухавши оповідь мавра, синьйор Томазо за обідом звернувся до мене:

— Синьйор Альбухаро чимало зазнав злигоднів. Він змінив віру і прийняв християнство, змушений до цього жадібністю іспанських монархів і жорстокістю інквізиції. Це допомогло йому уникнути на деякий час переслідування і дало йому змогу спокійно зайнятися своїми справами. Але жадібні іспанські монархи, відчуваючи брак грошей, знову хочуть запроторити його у в'язницю святої інквізиції, звинувачуючи в тому, що він начебто таємно виконує й далі обряди своєї релігії. Синьйор Альбухаро міг би давно залишити Іспанію, але там перебуває його наречена, дочка такого ж бідолахи, як і він сам. Тому він вирушає у Венецію, де дож[94] Дандоло обіцяє йому заступництво й охоронну грамоту від папи, з якою він уже спокійно зможе повернутися до Іспанії. Розпочавши справу, ти повинен завершити її. Сьогодні ж необхідно підшукати парусник, який відвезе його до Венеції, не заходячи ні в Сіцілію, ні в Неаполь, де інквізиція може схопити свою жертву.

Пробувши два дні в Генуї, я дуже мало міг приділити уваги моєму господареві, бо половину першого дня я клопотався за Альбухаро, а потім виконував доручення адмірала в Генуезькому банку.

Прощаючись з нами, синьйор Альбухаро зі сльозами на очах дякував нам за надану допомогу.

— Я ще повернуся в Кадіс, — сказав він мені. — І ти обов'язково розшукай мене, бо розпитувати про тебе я не зможу з цілком певних міркувань.

Коли вже далеко за північ ми розлучилися з синьйором Томазо, виявилося, що ми з ним не розповіли один одному і половини новин.

За колишньою звичкою, я пішов спати у комірку над майстернею. Два ліжка стояли, ніби чекаючи на наше повернення.

Я не міг стримати сліз, пригадуючи, як жорстоко я був розлучений з моїм другом. «Орніччо, чи пам'ятаєш ти про мене? Як живеться тобі там, на твоєму острові?»

Я насилу відчинив ветхе віконце. Замазка відлетіла, шибки не тримались у сточених шашлем рамах.

Великі зорі тремтіли в затоці. Я вдихав рідне повітря. Мені хотілось обійняти руками все це багате і чарівне місто з його портом, численними суднами, з його базарами, закутками і котами.

Наступний день ми, не розлучаючись, провели з синьйором Томазо разом. Гроші, які залишив йому Орніччо, я ще напередодні поклав на ім'я синьйора Томазо в Генуезький банк. Вони призначались йому про чорний день.

У крамниці на набережній я накупив сукна й оксамиту і віддав Орландо Баччолі, найкращому кравцеві в Генуї, пошити господареві пристойне вбрання. Він так обшарпався, що його почали вже зневажати і позбавили багатьох замовлень. Крім того, я купив йому буденне і святкове взуття.

Я заново замазав шибки у вікнах і дверях, полагодив рами і до східців, що ведуть наверх, приробив нове поруччя. Цього ремесла я навчився у корабельних теслярів.

Я накупив крупів, муки, сала, солонини і вина стільки, щоб було вдосталь прохарчувати команду невеликого парусника. Всі ці продукти я поскладав у коморі і в погребі так, щоб синьйорові Томазо легко було їх діставати. І все-таки, розлучаючись з господарем, я відчував занепокоєння, бо ця людина безпомічна, мов дитя.

Він провів мене до самого порту і навіть зійшов сходами на палубу судна.

Пан марно квапив мене приїздити. Правда, вершникам і ремісникам, так само як і мені, було наказано з'явитися в Севілью до 20 червня і бути напоготові вирушити в Кадіс, але флотилія наша вийшла в море набагато пізніше.